Розділ «Заключна частина»

— Нехай лежать, нащо їх брати з собою!.. Змія небезпечна, навіть коли її перерубати!..

Подорожні виїхали на землі Вишневеччини. Появилися вони в кінці XVI століття і займали, за підрахунками істориків, у дещо пізніші часи 11 із 15 повітів Полтавської губернії.

Пішла Вишневеччина з незаконного захоплення маєтків якогось шляхтича Байбузи. Тоді півтисяча узятих на королівську службу козаків підлягала черкаському і канівському князю Михайлові Вишневецькому.

Байбуза за допомогою князя Михайла одержав привілеї на великі земельні володіння по Сулі, Удаю та Солониці, а коли в 1580 році князь передав Черкаське і Канівське староства зі згоди Стефана Баторія своєму синові Олександрові, той відбирає у Байбузи одержані землі — з цього почали на Посуллі князі Вешневецькі. На місці старого Лубно князь Олександр засновує містечко, одержує на нього привілей і магдебурзьке право. Та в 1596 році бездітний князь помер, і його землі переходять до брата Михайла, батька Яреми Вишневецького, при якому почалося масове захоплення сусідніх володінь, навіть за московським кордоном.

Тепер береги Сули уже заселились від гирла до Ромен та річки Удай до Прилук. Але позаторік князь Михайло помер (1616), вдова Раїна Могилянська, дочка молдавського господаря, двоюрідна сестра майбутнього київського митрополита Петра Могили, одержала в спадок Лубни з усіма хуторами та десятком замків.

Княгиня Раїна Могилянська, мати Яреми та доньки Анни, славилась набожністю та вірністю православ'ю. Ще за життя князя Михайла на їх землях заснувалися монастирі лустинський і ладанський. Нещодавно княгині приснився сон, і вона поклалася заснувати ще один монастир — межигірський шгарський монастир в Лубнах.

Про інока Київської лаври Ісаія Копинського чула вона давно, той по запрошенню брати упорядкував два прилуцьких монастиря в маєтностях Вишневецьких, тож саме його отця, сумлінного і благочестивого, запросила княгиня заснувати межигірський монастир.

Отрош Покрова передав інока прямо в руки княгині Раїни — красивій молодій жінці у багатому молдавському одязі, їй тоді ще не виповнилось і трьох десятків літ.

Княгиня вклонилася монахові і приклалась до його руки. Інок Ісаія поблагословив княгиню.

Сагайдачний

Російський уряд вирішив послати військо звільнити захоплений польськими інтервентами[260] Смоленськ. Сейм ухвалив похід на Росію, очолити його мав королевич Владислав. Але не були забезпечені тили — бунтувала Україна. Тому частина коронного війська на чолі з королевичем Владиславом вирушила на Москву, інших Станіслав Жолкевський повів на Брацлавщину. Почувши про наближення турків, той повернув до Дністра. Там уклав мир з турками, щоб зберегти сили для розгрому козаків. Магнати вирішили знищити повстале козацтво, котре зібралося під Білою Церквою. Король визначив комісарів, які мали привести козацтво «до порядку і послуху». Жолкевський виступив з коронним військом та ополченням до Паволочі. Та козаків вони зненацька не захопили, ті уже рухались назустріч шляхті.

Військо зупинилось на річці Узені, неподалік Білої Церкви. Шляхта не зважилась вступити в бій, козаків зібралося понад десять тисяч, мали вони вогнепальну зброю, гармати. Рядове козацтво було настроєне рішуче, рвалося до бою.

Магнати хитрували, вирішили вступити у переговори з козаками, послали до них своїх представників. Козаки вимагали вести переговори відкрито, на козацькій раді; пани схиляли доручити переговори провести козацькій старшині. Сагайдачний зі старшинами пішли на те і прибули в польський табір. Зайшла мова про збільшення реєстру, про те, що реєстровці мали лишитись на королівських володіннях, а приватні землі покинути, що покозачені повстанці повинні були повернутися до своїх панів.

і Сагайдачний, якого обрали гетьманом реєстру, та старшина прийняли висунуті Жолкевським умови і підписали декларацію. Зобов'язувались нести службу на Запоріжжі і стримувати козацьку стихію.

Вирішили підписати угоду, коли розійдуться козаки, які зібралися під Білою Церквою. Більше того, посилили залогу з реєстровців, що несли сторожову службу на Хортиці, спалили частину козацьких чайок.

Це була зрада козацьких інтересів, хоч Жолкевський і згодився збільшити реєстр до трьох тисяч козаків. Козаки не мали тепер права ходити на море, починати війни з турками і татарами, всі їхні чайки мали бути спалені. Водночас їм заборонили обирати гетьмана, а лише старшого, якого затверджував польський коронний гетьман.

Ці репресивні заходи викликали масове невдоволення козацтва.

Тим часом загони королевича Владислава і гетьмана Ходкевича прорвалися на російську землю. Навесні 1618 року вони підійшли до Москви, бої йшли в районі Арбатських воріт. Приступ москвичі відбили, інтервенти відкотилися до Калуги.

Королівська авантюра з лжедмитріями, що розтягнулася майже на два десятиліття, остаточно виснажила Річ Посполиту. У грудні 1618 року під Калугою було підписане тривале перемир'я, хоч до Польщі таки відійшло чимало російських земель.

Під кінець магнатам вдалося втягнути в неї Сагайдачного, і гетьман вочевидь побачив, якою непопулярною була вона між козаків. Славу, яку зажив він в останніх морських походах, особливо в 1616 році при здобутті Кафи, гетьман остаточно розгубив у московському поході.