Розділ «Частина Третя»

Доля полюбила те нелегке і забарне[232] діло, яке вимагало стільки праці і хисту. Приємно було бачити щасливі обличчя замовниць, досвідчених і перебірливих, котрі знали коронних майстринь, чути їхні похвали, нести людям радість.

Суботнього дня на Житньому ринку розбили балаган мандрівні лицедії, увесь Київ збігся на Поділ, дивилися якусь жалібну драму, дотепні інтермедії в перервах. Регіт доносився до садиби Таранухи.

Доля бачила їхні вистави кілька разів. Відчувала, що лицедії несли їй щось, більше скороминучої втіхи, то була потреба її душі.

Вдома повторювала місця, які її вразили, Левко тільки дивувався — і пам'яті дружини, і тому, що в неї часто виходило ліпше, ніжу скоморохів.

Якось завітали до неї двоє:

— Нам повідали, що ви добра кравчиня. Пошийте для лицедійства сукню вельможної пані зі шлейфом. Зможете?

Доля здивувалась, проте не відмовила.

— Мабуть, зможу.

І таки змогла.

Нарешті звернулася до сусідки і Гулевичівна.

— У тебе дійсно гарний смак. Зший сукню і мені.

Галшка принесла таку дорогу тканину, що в Долі руки тремтіли, коли заходилася її кроїти.

— Славно зроблено! Вважай, красуне, маєш кусок хліба!..

Це вже було визнання.

Коли після вечері зібралися до кімнати з трьома причілковими вікнами, Доля аж розгубилась. Тоді впіймала підбадьорливий погляд Левка і взяла себе в руки.

— За його порадою, — кивнула в бік свого чоловіка, — читаю вам з «Роксоланії» Себастьяна Кльоновича.

Почала декламувати текст, який знала напам'ять.

Знайте, що Київ у нас на Русі значить стільки,

Як давній Рим для старих християн,

Має таку ж він вагу.