Розділ «Частина друга»

Козаки зупинились на хуторі брата Антона Волевича, край селища, що поруч чутинського маєтку каштеляна. Замочок на взгір'ї, під лісом, від хутора рукою подати.

Левкові уже вдалося бачити Долю, щоправда, здалеку, під час її прогулянки з двома служницями. Дівчина теж його упізнала, бо здригнулася вся і головою поникла. Але не видала себе.

Щоб не мозолити очі селян, козаки подалися в Чигирин до удови Марії Волевички, що мала двір у самому центрі містечка.

Після відходу залоги Чигирин обезлюднів, хоч у замкові чинився шарварк[187] — наближалося весілля каштеляна, вінчати їх мали в домашньому костелі Яна Даниловича. Йшов поголос про можливе викрадення молодої, тому готування проходило у цілковитій таємниці. Долі у Чигирині ніхто не бачив, її мало хто знав, ніхто не відав, де вона взагалі. Подейкували, що каштелян кинув усе надвірне військо старости на охорону дівчини, казали навіть, що втікачку тримають у місцевій хурдизі[188] поруч з грабіжниками та убивцями.

Удова, в якої жили козаки, щось підозрювала, але ні про що не питала і до подій не втручалась. Тільки співчутливо поглядала на Левка, гарячий за вдачею козак місця не знаходив. Вже б учинив якусь дурницю, не будь розважливого і мудрого Покрови.

— Ти мені що казав? — гримав Отрош на товариша, коли той поров гарячку. — Хочеш діло провалити?!

Левко умовкав, а тоді знову накручував себе.

Та події наближались, у суботу Долю мали перевезти до замку, тоді щось зробити взагалі буде неможливо.

— Усе йде, як вирішили! — плеснув Левка по плечу Покрова.

Ілляш казав, що запорожці менше готувалися до штурму Варни, ніж до викрадення Долі.

У п'ятницю козаки покинули Чигирин, удова Марія крадькома перехрестила їх, коли виїхали за ворота. Того ж вечора прибули до брата Волевича, на хуторі й заночували.

Економа уже другий день не було в старостві — поїхав до Черкас на ярмарок за останніми покупками до весілля. Перед тим, як покинути замочок, пан економ дав дівчині відмичку від дверей прибудови.

— Не здумай тікати, доки тебе не попередять, — застеріг. — Те може погано скінчитись...

Доля місця не знаходила — економ наказав їй готуватися до втечі, а сам третій день невідомо куди подівся. Може, зірвалося? Але ж ні! Доля своїми очима бачила Левка, він щось придумав!

Металася у гарно обставленій клітці, не знала, що робити і що думати?!

День почався, як і десятки інших. Старша служка принесла сніданок, щось для рукоділля, потім, як завжди, їй дозволялося прогулятись у супроводі служниць, невідступних і мовчазних, мов черниці.

Та ось з Чигирина прискакав вершник і пішла вакханалія[189]. Навіть її охоронці разу раз зникали: готували панночку в дорогу.

«Краще на себе руки накладу, ніж весілля!» — вирішила.

Заглянула пані Вотця, немолода дружина економа, дуже добра і співчутлива жінка. Дівчина її знала з перших днів перебування на Чуті, економка завжди виявляла до неї увагу — то вишень принесе, то суниць, якось зайшла похвалитись сукнею.

— Пояс ще покійний свекор заповів по тестаменту, мені з червоною позолотою, а Ганці, дружині Андрія, із зеленою.