Розділ «Частина перша»

— З царем московським король заключив перемир'я і підтвердив те своїм високим словом, і клятва священна, тим паче королівська!

— Король присягав не лише від себе, а й від нас!

— Чи мав право воєвода семиградський діяти без згоди сейму?!

— Ганьба Юрію Мнішеку!

Засудив московський похід познанський каштелян Ян Острогор, великий литовський маршалок Дорогостайський назвав неподобством, що самозванця, супроводжували не лише люди шляхетського походження, а й сенатор Мнішек. Говорив про нього і Андрій Ліщинський, брест-куяльський воєвода.

Та найрізче сказав Ян Замойський, коронний канцлер Речі Посполитої:

— Чи Дмитрій — царевич, не доведено, швидше навпаки. Я переконаний, що Дмитрій — самозванець. Та навіть коли б достовірність царевича була доведена, ми не мали права допомагати йому приватно, без відома сейму. Хто переступає королівську клятву — зрадник!..

Утих осудах головна заслуга князя Острозького.

Тарануху, що задумався, хтось зачепив ліктем. Люди пішли з храму масово, але князя між них він не помітив.

Зрештою, церковний служка повів його до храму.

Місцевість на Кемпі низинна, міські стіни громадяться десь високо над головою, дихати тут, особливо весняної пори, легко. Та у храмі повітря виявилось спертим і важким, козак ледве продихнув його.

Князь Василь-Костянтин і запобігливий ігумен монастиря, котрий не покидав свого покровителя, чекали козака біля вівтаря. Острозький запитав коротко:

— Готові ми до повернення в Київ?

— Так, князю!

Князь задоволено хитнув головою.

— Повертатися будемо через Острог...

Тарануха здогадувався, чому князь вирішив їхати, не дочекавшись Пасхи. Хоче пригасити невдоволення короля морським походом Сагайдачного. Змінити воєвода уже нічого не міг, похід відбувся, своїм поверненням до Києва князь хотів бодай створити якусь видимість дії. Поїздка через Острог повернення затягне.

— Прибув монах Іоанн зі Святої гори.

— Хай чекає мене...

Забравши коня у сторожі, Тарануха поскакав тихими ранковими вулицями княжого міста до родової фортеці Острозьких.