Розділ «Частина перша»

А місто палало. Пізніше дізнався Ілляш, що водночас з нападом на Варну, в одну з темних південних ночей, чайки обозного Томила несподівано обкурили мушкетним димом Константинополь, мабуть, і султан з вікон свого палацу помітив густий дим, бо спалахнули у нього під самим носом дві пристані — Мізевна й Архіока.

Козакам Томила повезло, над Босфором стояла тоді повна тиша, запорізькі чайки, що виринули наче з морських глибин, безкарно зникли в темряві ночі, на безвітрі вони мали перевагу над галерами.

— Піддайте хлопці, якщо хочете повернутися додому. Наш бешкет може дорого нам обійтись — жди тепер погоні!

Руки гребців уже стали відмовляти, та почули знайомий бас Томила, його пересторогу, що досягла глибин сердець, і прийшла звідкись сила, мабуть, таки від обозного, що незворушно стояв на носі передньої чайки, наслідуючи Конашевича.

Наступного дня, десь по обіді, наздогнали вони своїх, а під вечір помітили й погоню. Спершу розрізнили на обрії одну точку, потім дві, згодом хтось найзіркіший нарахував їх аж шість.

Помітили втікачів і на галерах.

За наказом Сагайдачного джура підняв пернач[146]. Чайки збилися у нерівне коло, зупинились галери з невільниками.

— Що діяти маємо, лицарі! — вигукнув Сагайдачний, обводячи поглядом насторожене козацтво.

Довго чекав, проте відповіді не одержав. Крайнє слово належало йому, наказному кошовому. Що він скаже, те буде зроблено.

— Слухайте мене, козаки, і ви, невільники! Спаде на море ніч, чайкам розсипатись, але так, щоб бачили берег, йти краще мілиною, куди не зайде галера. Зустрінемось на Тендрі. Хто прийде першим, тягніть чайки у лозняк і чекайте всіх. Всі чули мене? Старші, вас питаю?!

— Чули, батьку! — донеслось звідусіль.

Сагайдачний показав полковницьким пірначам на захоплені галери, борта яких обліпили невільники.

— Турки гнатимуться за вами, чайки вони ще не помітили. Хіба здогадуються про них. Ви повертайте в море і гребіть день І ніч до Кінського острова, що в гирлі Дніпра. Від вас залежатиме, бути вам на волі чи повернутися на землі агарянські.

— Ніколи! — ревіли галери.

— Повторюю, ваша доля у ваших руках. Осилити невірних нам не під силу, надто їх багато, — поглянув він на обрій, там уже кожен бачив десяток ворожих суден. — Та й не повернуть вони вас у неволю, пустять рибам на корм, так завжди робили, не ви перші. То ж до Кінського острова, а там паліть галери і на берег. Сушею вони за вами не гнатимуться, браття! До зустрічі на Січі!

То були останні слова Сагайдачного.

Галери круто повернули в море, у тихий травневий вечір. Чайки сипонули, як миші з току, котрі зачули небезпеку.

— Ночі не буде і в нас! — висловив припущення напарник Ілляша.

Чайки, наповнені козацьким хлібом, так прозивалися у січовиків трофеї, сіли ще нижче, мало не черпали бортами воду, але невпинно неслися на північ, дужі сплески весел порушували вечірню тишу. Небо уже сіяло зорями, голуба безвість аж палахкотіла ними.

Лише зрідка чувся голос наказного: