Розділ «Частина перша»

Повернувся воєвода якось непомітно — Київ ще говорив про Варну, про спалені околиці Стамбула, про обрання Сагайдачного запорізьким гетьманом. Щодня обговорювались якісь подробиці походу, здебільшого вигадані.

Тарануха ставився до тих розповідей спокійно, інколи з усмішкою. Кому знати краще про труднощі морського походу, як не багаторічному галернику?!

У боковій залі воєводства, відданій надвірним козакам, зібрався їх цілий гурт. Перебирали подробиці походу, заздрили реєстровцям, які ходили з Сагайдачним у море. Король мовчить, та воно й зрозуміло — надто часто невірні стали порушувати польські кордони. А в короля свого війська жменька, завжди, коли що, біжить до реєстрового козацтва!

— Чи повернеться Конашевич до Києва?

Хто міг на те відповісти? Ніхто!

— Мабуть, повернеться. Гетьману що робити, коли роз'їдуться на зиму січовики. А провід реєстровців — влада певна.

— Раніше король призначав старшого над січовиками.

— Було та загуло...

Надвірні козаки заздрили січовикам та реєстровцям.

— Шкода, що з ними не дихнув волі!

— Теж шкодую.

Тарануха радів, що Сагайдачний втер носа туркові. Взагалі Конашевич достойний булави, то скаже кожний, хто його знає.

Тарануху гукнули на вихід. Біля воєводського ганку побачив Лешку з якоюсь дівчиною. Почекай, то дочка Томила, бачив її кілька разів у Долі.

Лешка аж почорніла, довго не могла почати, наче їй язик одібрало.

— Зникла Доля. Підняла усю вулицю, двоє бачило, як біля нашого двору кинули якусь дівчину у критий візок і погнали на Верхнє місто...

— Чому на Верхнє?

Наче Лешка могла те знати. Добре було б, аби кривдники покинули місто, тоді б влаштували погоню на Черкаси. А в місті спробуй її знайти!

— Діло однорукого. То хитре стерво!

Лешці аж тепер стукнуло — надто часто в останні дні зустрічала вона коло свого двору незнайомих чоловіків, одних і тих же! Чому б не здогадатись!

Прихопивши двох козаків, Тарануха поскакав до східних воріт. Сторожа ніякого візка не бачила.