Розділ «Частина перша»

— Атож, — сміялася Доля. Васка скочила на ноги і замахала рукою.

— Либонь, Ілляш! Агов!..

Він теж побачив дівчат — одірвався від козачого гурту і повернув на взгорок до Феодосіївської церкви.

Козаки, між яких з'явився Ілляш, зникли з очей. Ще один гурт брів під гору до Печерська досить втомлено.

— Ви що, руду добуваєте? — поцікавилась Васка у козака.

— Ага, руду...

Останніми вийшли з печери старшини, з ними двоє монахів.

— Той, котрий поруч мого батька, настоятель монастиря. А вони що робили? І Сагайдачного не бачу.

— Полковник давно на Січі!

Про роботи в печері Ілляш говорити не хотів, та Васка знала дещо й сама. Чула від козаків, котрі вічно товклися у батька, що Сагайдачний піде-таки у морський похід. Спорядок до походу козаки збирають з минулого року у дальніх печерах — туди ні воєвода, ні магістрат доступу не мають.

Схили урочища щедро поросли весняними квітами, розливалися у травах усіма барвами, дівчата закохалися в них, та сьогодні до квітів їх не тягнуло. Від свого батька Томила, правої руки Сагайдачного, Васка ненароком почула, що багато козаків, а відтак і Ілляш, незабаром покинуть Київ надовго. Чи повернуться всі, похід на турка — не прогулянка по Дніпру!

Козацький морський похід непокоїв багатьох. Заворушилися в місті ляхи, особливо шляхетний стан: щось затівають, мабуть, протидіятимуть походові.

— Неспокійно стало у Києві. Магістрат, як вулик, жовнірів пригнали з Житомира, Начебто своїх мало. Боюсь за вас, Ілляше!

Доля поділяла тривогу подруги, та козак сміявся з їхніх страхів.

Біля Троїцької надвратної брами, коли піднялися до Печерська, знову побачили огрядного Томила та кількох старшин, прощалися з архімандритом Плетенецьким. Коло брами козачки тримали осідланих коней, Ілляш притишив ходу, не хотів попадатися на очі старшині. Не відповів би чому, просто не любив крутитись коло начальства.

Так думала Васка, знаючи вдачу козака. Але вона помилялась.

— Перечекаємо трохи тут. Власне, я вас проводжаю, мушу залишатись тут ночувати. Такий наказ...

До Верхнього міста дівчата поверталися самі. Садиба обозного неподалік Софії, з боку узвозу. Така ж, як у Сагайдачного, якщо не більша.

— До наступної зустрічі! — поцілувалися.

Не підозрювали, що зустріч прийде так швидко. Доля була вдома до приходу Таранухи. Повернувся той стривожений, навіть вечеря не йшла до рота.