TextBook — Михасю, — заволали від клуні,— сюди хутчій!
Схопився малий козак, аж під клунею стоїть Обух, у руках у нього мушкет, і диму повно в дворі. Кинувся Михась до нього, коли ж розчахнулися вікна у кам’яниці і вистромилися відтіля довгі дула рушниць.
— Бігом! — закричав характерник.
Налетів на нього з розгону Михась, і повалилися обоє на землю. Пощастило їм: як опинилися вони долі, гримнули рушниці, й зашуміло щось над ними, неначе зграя пташок пролетіла. Пороснуло по землі, збивши хмару куряви, стьобнуло по стінах, неначе град, а в кам’яниці загалалакали на різні голоси.
— У клуню ховаймося! — гукнув характерник.
Тут і татарин голову звів. Сів коло криниці та й давай мацати довкола себе руками — видно, памороки забив йому жеребець.
— Набивай мушкети! — крикнув характерник Михасеві.
А сам кинувся до дверей. Та не встиг добігти: грякнуло страшенно надворі, бризнули кім’яхи глини, і в причілку десь узялася здоровезна діра. Стало видно крізь неї хату, ґанок із дубовими стовпами і вікна, з яких стриміли рушниці.
— Із гаківниці смальнули, харцизяки! — каже Обух.
Та вхопив горлача і сипонув по вікнах олив’яним бобом, аж стрільці поприсідали всі. А малий козак уже й пістолі йому подає. Поки смалив він із них, то Михась устиг і мушкети понабивати.
— Слухай, — каже йому характерник, утираючи піт із лоба, — так ми багацько не втнемо…
— А що?
Тут знову стрельнуло в кам’яниці, аж земля задвигтіла, й усенька клуня наповнилася димом та курявою. Як протер очі малий козак, то через причілок уже можна було возом заїжджати — геть розваляли його з гаківниці.
— Зараз поміч їм прийде… — каже Обух. — Запалили огонь, то спершу Яремині козаки наспіють, а тоді й уся пекельна сила буде тута. Стріляти сам зумієш?
— А певно! — каже Михась, образившись. — Питаєш таке!
— Не випускай їх із хати. Смали безперестану. Оружжя не перезаряджай, — як вистріляєш оце, що зараз набите, бери самостріла!
— А ти куди?
Знов ударили янчарки і мушкети з кам’яниці, аж закурілися стіни од куль, і коло Михася впала перебита кроква.
— Троянів Ключ треба відібрати, — каже Обух. — Я оббіжу з причілка і залізу вікном до хати. А тоді нехай начуваються!
— А сам упораєшся? — питає Михась.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 98. Приємного читання.