TextBook — Та се батько Хміль гукнув їх на поміч!
— Не зачеплять вони вашого товару, бо тільки з ляхів лупу братимуть!
Тут і порон од татарського берега одчалив. Як середину Дніпра перетнув, загаласували всі:
— Гляньте, гляньте, князь татарський!
— Тугай-бей! Тугай-бей!
— А он і нукери[82] його! І шляхта татарська!
— І небіж його стоїть он! Ти ба, який козак вигнався!
— Як я його в Кафі бачив, то геть малий ще був!
— Та се достеменне військо — глянь, куме, яке оружжя!
Коли ж це виїхав назустріч татарам сам батько Хміль. От ступив на берег Тугай-бей, обнялися вони і поцілувалися тричі. Обернувся Хміль і каже:
— Се брат мій, сокіл мій ясний, душа моя щира! Прибув він на поміч Війську Запорозькому, щоб звоювати разом з нами клятих ляхів!
— Слава! Слава! — загукали всі.
Глянув Михась на Тугай-бея й бачить: зарізяка зарізякою! Лице так обгоріло на сонці, що зробилося, наче шинка вуджена, борода віхтем стирчить, очі вузькі, мов шпарини, та так і стрижуть на всі боки. Панцир на ньому дорогий і шолом, а на поясі крива шабля, що аж горить золотом. Держать над ним хоругву татарську з бунчуками, і дужий Дніпровий вітер шарпає їх та розвіває.
«Се той, що під Охматовом його погромили, коло нашого хутора… — думає собі малий козак. — А тепер, бач, душа щира і сокіл ясний! Дива, та й годі…»
Тут ударив у кріпості великий січовий бубон — знати було, що велика рада збирається. Веде Михась коней назад, аж назустріч характерник.
— Катай, сину, до гетьмана, — каже, — та хутчій! Шукають тебе.
— А коні?
— А коней я на обору одведу. Боршій!
Побіг Михась до кріпости, коли ж там уже й коло січове зібралося. Не пропхався б він усередину, але трапився йому Богун.
— Ти де се гасаєш, халамиднику! — каже. І до запорожців: — Ану розступилися всі, нехай цей козак пройде!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 119. Приємного читання.