TextBook — Джурою?
— Ні, будеш правою рукою в мене й усякі доручення сповнятимеш. Носив ти знак Дажбожий, то й далі будеш при ділі.
— А батько мій січовий? — питає малий козак. — Я без нього нікуди!
— І він з тобою буде, сину. Для вас обох ще ото стільки діла знайдеться!
Як сонечко підбилося ген-ген над обрієм, підходило січове військо до Базавлуцького пралісу. Ішли обабіч татаре, всі на добрих конях, з шаблюками кривими, списами та огневою стрільбою, посередині комонне козацтво їхало, за ним пішаниці з самопалами та мушкетами на плечах, а далі тягнулися вози із порохом, кулями та всяким збіжжям. Рипіли і вищали колеса, верблюди ревіли, віслюки кричали, коні хоркали, шурхотіли і тупотіли копита у високій траві, свистіли і гейкали козаки, хвиськаючи нагайками.
Дивиться Михась, а степ аж красіє — до самісінького обрію мак цвіте.
— Ти ба! — каже малий козак. — А чого се його стільки насіялося?
— На велику кров… — каже характерник. — Ото щоб знав, сину: перед війною завжди мак-відюк зацвітає по Вкраїні.
— І що ж воно отсе буде тепер?
— Шось та буде, сину… Головне, огня вкинути. А там нехай хоч згорить усе…
— Та воно, звісно, так, бо се ж таке… — буркнув Михась. — А не інакше, бо що ж!
Зареготався Обух і каже:
— Ох, козаче! Сказав колись один знахар-гречин: чого не гоїть вода, те гоїть залізо, чого не гоїть залізо, те гоїть огонь, а чого не гоїть огонь, — те гоїть смерть!
Михась тоді й рукою махнув.
— Що ж, — каже, — дійся, воля Божа!
Тут і Праліс поминули. Глянув малий козак і бачить — лежить перед ними Дике Поле, що маком тим геть заросло, трави стоять у людський зріст, ні деревця ніде, ні хатини, тільки могили мріють удалині. Виїхали тут наперед війська козаки-бісуркани, що в бою себе не тямлять і рубаються мов скажені, виїхали запорожці-невмираки, що кожен по дев’ять душ має і як одну вб’єш, то друга оживає, повиїжджали молоді козаки, що ще в герцях не бували і лакомі були на першу кров, — та й рушила запорозька сила Дніпровим берегом. Вдарили бубони, заграли торбани, залящали свистілки, і над всеньким степом розляглася пісня, яку ще за сивої давнини співали:
Ой рано-рано сонечко грало
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
В зеленім Ирі да на білім камені
Батьку Дажбоже, славен Трояне!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга третя Чого не гоїть огонь“ на сторінці 122. Приємного читання.