TextBook — Вірю, — каже Михась. А сам думає: оце вплип так улип — тікати треба відціль, поки не пізно! — Ну, що ж, — каже хутенько, — бувай здорова, дівко! Поїхав я, бо ніколи.
Та й коня пхнув закаблуками, а той аніруш — держить його дівча за гнуздечку й не пускає.
— Куди ж ти поїдеш, — каже, — як весь он кривлею сплив?
Зиркнув Михась, аж кров геть сорочку намочила і додолу капле.
— А, — каже, — та то пусте! Шпичка застряла якась. Ось я її витягну!..
І взявся за стрілу.
— Стій! — зойкнула Леся. — Не чини того, бо лихо буде!
Та Михась не слухав її — зламав стрілу і жбурнув її геть. Насилу він те зробив, як бурхнула кров, крутонувся світ ув очах, та й повалився малий козак із коня. Впав горізнач на землю і бачить: небо над ним, низьке та похмуре, хмар’я, немов купини в мочарищі, і летить попід тим хмар’ям чорне птаство — та так багато його, що й не злічити!
Се по душу мою, ще встиг подумати малий козак. От і край усьому — і діла не зробив, і віка збавив собі намарне…
Та й зомлів.
VI
І мариться йому, наче знову опинився він на березі моря. Голий та пустельний той берег, тільки хвилі б'ють по камінню та якісь птахи кружляють над піщаною косою. От заходить він у воду та спинився.
А хтось шепоче йому на вухо: іди далі, йди… там добре!
Ступнув він іще крок, потім другий. Хлюпоче хвиля і м’яко та лагідно торкає його попід пахвами.
Зморивсь я, думає він, а там, у глибині, тепло та затишно — ніхто мене там не дістане!
Та й рушив уперед. Залолотіла вода, зануртувала і потягла його у море. Аж гукнуло його щось:
«Михасю»!
Озирнувся він, коли ж на березі десь узялася вільха.
«Хто се»? — питає він.
А вільха й каже материним голосом:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 40. Приємного читання.