— А що ж се за козак, — питає,— що дівчину такими словами взиває? Хіба ж так можна?
Михась і засоромився. Та й же смикнув мене лукавий за язика, думає собі.
— Та воно й правда… — каже. — Отсе добалакався, нехай йому!.. Тебе хоч як зовуть?
— Леся, — каже дівча.
— А батько твій хто?
— Батька мого ляхи вбили, а я із бабунею живу.
— А бабуня хто твоя?
— Відунка.
— А ти?
— А я бісурканя.
Михася наче приском обсипав хто. Отсе улип, думає.
— Та як се?! — питає.
— А просто! Мати моя була бісурканя, то і я бісурканею вродилася.
— І чарувати вмієш?
— А певно, — каже Леся.
— А… а начаруй що-небудь!
Дівча підійшло до Михасевого жеребця і по храпах його поплескало.
— Що се ти коїш, вража дочко! — каже Михась, натягуючи повід. — Се чорт, а не кінь, убити може!..
— Мене всі птахи й звірята слухаються, — каже Леся та й по шиї коня погладила. — А що, віриш тепер?
А гнідий заіржав стиха і тицьнувся їй писком у долоню.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 39. Приємного читання.