Біля повітки заклякла горізнач дівчина у вишитій сорочці — либонь, ратиськом закололи, бо під грудьми зяяла кривава діра.
— Боронилася, певне, а їм ніколи було… — каже характерник, сідаючи на коня. — Таких дівок вони у ясир беруть… у Кафі за них гарні гроші можна вторгувати!
Поки минули вони теє село, то десятків зо два забитих нарахували. Хто валявся біля криниці, хто в подвір’ї, хто на тину завис, поцілений стрілою, — де смерть застала, там і лишився.
— Ох, і горе! — каже характерник. — Давно татар у сім краю не бувало — боялися вони козацьких чат, бо тутешнє козацтво свою оборону зладнало! Недарма ж і село не спалили басурмани, щоб не видати себе… Тільки що ж се за орда, хтів би я знати!
— А що, — питає Михась, — ріжні вони є?
— Є кримська орда, — каже характерник, нахиляючись із коня і розглядаючи слід на дорозі,— є ногайська, ще білгородська є… А яка тут пройшла, то не втямлю — щось не по знаку мені сії підкови!
— А ондо шапка якась!.. — каже малий козак.
Обух і підчепив шаблюкою тую шапку, що валялася під тином.
— О Господе! — каже, глянувши на неї.— Таж се буджаки тут пройшли!
— А що се за лихо?
— Татаре, котрі біля Дунаю кочують… Найгірша се орда з-поміж усіх! Тільки ж рідко вони сюди заходять…
Проїхали вони ще декілька сіл, і скрізь трупи валялися та пір’я літало над обійстями. Зазирнув Обух до одної хати та й назад притьма.
— Не йди туди… — каже Михасеві, що поткнувся було за ним.
— А що там? — питається малий козак, як вони за село виїхали.
— Дітлахи побиті!.. — каже характерник. — Душ із сім…
— А хіба татаре дітей в ясир не беруть?
— Так малі ще… Старих та малих невигідно до Криму гнати — вимруть дорогою! От вони і б’ють їх… Візьмуть лаву, в горло упруться ребром — та й по всьому! Або за ногу та об вугол…
— А нас вони не злапають? — питає Михась перелякано.
— Та ні, бо години зо дві тут невіра пройшла… назад вертатиме іншим шляхом! Шкода, Кирика я послав у Кодак на звіди — той вистежив би, де бусурмани кошем стали! А зараз у поле давай завернемо, щоб не наткнутися часом на який чамбул…
Та й виїхали з балки і побралися полем. Трава тут була невисока. Почали траплятися озерця, що поросли осокою, далі якісь мочарища. Години зо дві минуло, аж стала місцевість нерівною, а потім пішла під укіс, у долину.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга друга Бісурканя“ на сторінці 34. Приємного читання.