TextBook — Не дитина я, — каже Михась, — а козак… хоч і малий іще!
— А якщо козак, то чого такий мізерний?
Михась і засоромився.
— Бо не виріс… — каже ледве чутно.
— То який же козак із тебе, коли ще не виріс? І шаблі немає!
— То й що, — каже Михась. — Зате кінь у мене як змій і запоясник осьо турецький!
Та й дістав з-під поли кинджала, якого дід йому колись подарував.
— Ого, — каже Бузько, — добряча ножака!
— То й що, як добряча!.. — каже Богун. — Нею й орудувать треба вміти.
— А то не вмію, — каже Михась. — Та я за двадцять кроків нею навкидя в сучок у дошці поціляю!
— Бре! — не повірив запорожець.
— От тобі хрест! — перехрестився Михась. — Нехай мене земля свята ковтне, коли брешу!
Якраз тої хвилі вийшло із корчми двоє ляхів. Вусаті да пикаті обидва, і в одежі вояцькій — видно, що жолдаки.
— Ондо бач тих ляшків? — питає запорожець.
— Бачу, — каже Михась. — Та й що?
А Богун і підморгнув йому.
— Як поцілиш запоясником у шапку отому панові, то повірю, що ти достеменний козак!
— А як ув око лучиш, то теж добре діло буде, — каже старий Бузько.
— А то чом? — питає Михась.
— А того, що посадив клятий Потоцький сих ляшків, щоб за Січою Запорозькою наглядали. Ціла залога їхня стоїть на Хортиці й нікого сюди не пропускає! А як на волость виїхати хочеш, то треба бомагу од їхнього полковника брати.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Чигиринський сотник » автора Кононович Л.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Книга перша Тінь Триглава“ на сторінці 35. Приємного читання.