І хоч ця картина, на відміну від інших фільмів режисера Ігоря Масленникова, не була відзначена призами кінофестивалів, але для багатьох глядачів вона стала улюбленою. Більшість з них уперше з цього фільму відкрили для себе цю незвичайну жінку, Анну Київську, дочку Ярослава Мудрого, королеву Франції…
Ліворуч від Христа Вседержителя
Час невблаганно біжить, його ріка не знає спину. Ось уже до 1000-ліття від дня народження королеви Франції Анни Ярославни випущено орден Королеви Анни, дочки великого київського князя Ярослава Мудрого. Своїм розумом, освіченістю, духовністю і красою Анна Ярославна викликала щире захоплення й шану тодішньої Європи, вона гідно представляла на далекій чужині свою батьківщину – Київську Русь. На 48-променевій опуклій зірці ордена, де промені умовно символізують кількість життєво активних літ королеви, в окремому овалі вміщено її барельєф.
Його обвивають лавровий вінок і стрічки.
У нижній частині ордена – логотип підпису королеви старослов’янськими буквами «АННА королева», у верхній – напис французькою мовою: «Ma mori na pas errete ma de» – «Моя смерть не зупинила моє життя».
Ця композиція увінчана короною, прикрашеною штучними брильянтами, покрита золотом найвищої проби й обрамлена перехрещеними стрічками в національних кольорах України і Франції. Правобіч від центра – геральдичний герб Ярослава Мудрого, зліва – щит французьких королів з ліліями…
Колись Ленін (так-так, саме той) прорік (як на віки застовпив – у процесі постійної і жорстокої боротьби з Богом), що «релігія – опіум для народу». Ось так.
Опіум (або ще – опій) – висушений молочний сік з недозрілих маківок, який є сильним наркотиком; використовується в медицині як болезаспокійливий і снотворний засіб.
У переносному значенні – те, що притупляє розум, свідомість, заважає правильному сприйманню дійсності.
У 1930-х роках у розпалі всезагальної боротьби з цим «опіумом» сталінський режим хотів було знищити навіть Софійський собор – величну архітектурну пам’ятку, як споруду для того самого «опіуму», себто релігії. Все йшло до того, і загроза, що нависла тоді над Софією, була жахливо-реальною: знищили ж ленінці, «борці з опіумом для народу», без жалю інше диво архітектури, культури й душі Київської Русі – Михайлівський золотоверхий собор, що його (слава тобі, Господи,) відновили вже в незалежній Україні.
А тоді, у 1935 році, буцімто французький письменник світового рівня Ромен Роллан зустрівся в Москві зі Сталіним і захистив собор (документальних свідчень не залишилося). Начебто він заявив рішуче: Софію не можна руйнувати! Хоча б тому, що собор збудований батьком французької королеви – Ярославом Мудрим…
Існує й така версія: посол Франції в СРСР навіть погрожував розірвати дипломатичні стосунки з СРСР на знак протесту проти планів руйнації Софійського собору…
Може, це й легенда, але собор таки вцілів і стоїть і сьогодні (епоха боротьби з «опіумом для народу», слава богу, щезла в пітьмі історії) і стоятиме віки та віки, а з мозаїки його все так само дивиться (неначе в наші душі) – вона, Анна, юна донька Ярослава Мудрого.
Софійський собор щедро прикрашений мозаїками (це крім орнаментів та живопису, що його збереглося близько трьох тисяч квадратних метрів) – спочатку їх було 640 м2, збереглося 260 м2.
Центром композиції є зображення Христа Вседержителя в головному куполі (діаметр – 4,1 м). У центральній абсиді – Богоматір Оранта (висота 5,45 м), під нею – багатофігурна композиція «Євхаристія» та зображення отців церкви.
У підкупольному лункому й величному просторі – груповий портрет родини будівничого собору Ярослава Мудрого.
Це головна світська композиція Софії, написана на трьох стінах центрального нефа, напроти головного вівтаря – парадний вихід князя, його жони Ірини, дочок – майбутніх королев Франції, Норвегії та Угорщини – і синів, які стали відомими політичними діячами Давньоруської держави другої половини XI століття. Сам Ярослав зображений з макетом закладеної ним Софії Київської, що його тримає в руці. Від цієї великої композиції частково вціліли тільки портрети синів і дочок князя, які йдуть до Христа.
Ліворуч від Христа – княгиня Ірина з дочками (Ярослав Мудрий з синами розташований праворуч).
Третьою після матері – вона.
Анна. На ній – яке в неї дівоче, наївне і щире личко! – поверх розпущеного волосся хутряна кругла шапочка. Зодягнена дівчина (ще ж дівчатко) в довгу візантійську сукню, оздоблену шитвом та дорогим камінням.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Анна Київська – королева Франції» автора Чемерис В.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Епілог. П’ятдесят один кілометр на північний схід від Парижа…“ на сторінці 18. Приємного читання.