Розділ «Епілог. П’ятдесят один кілометр на північний схід від Парижа…»

Це було сумним фактом донедавна, бо святиня, створена Анною Ярославною, і справді стояла сиротою і тихо, але невблаганно руйнувалася.

Анна Ярославна заснувала церкву й монастир Св. Вінсента – це так. Збереглася грамота – хартія Анни про заснування в 1060 році монастиря Сан-Версан, у якій вона зазначила, що будівництво велося на її особисті кошти, подаровані їй Генріхом в день весілля, і зобов’язувала ченців молитися за гріхи Генріха, Анни і Філіппа. З тих давніх часів збереглася й невелика капличка, збудована в XI столітті. Через кілька століть біля її дверей встановили скульптуру Анни з написом: «Анна Київська, королева французька, засновниця собору в 1060 році».

Слава богу, святиня Анни Ярославни сиротою вже, здається, не стоїть.

Пан Мирослав писав свою працю «Анна Ярославна» більш як піввіку тому, у далекому вже 1952 році, а звідтоді збігло шістдесят років, почав відлік сьомий десяток. І ось вони, оптимістичні зміни щодо святинь, залишених Анною Ярославною в Санлісі й покинутих на поталу часу.

Року 2013-го, як повідомила преса України, святиня Анни Ярославни, що століттями саморуйнувалася, усіма забута, нарешті вже не стоїть сиротою:

«Українська єпархія святого Володимира в Парижі придбала церкву в Санлісі, засновану дочкою Ярослава Мудрого – королевою Франції Анною Київською в 1060 році.

З листопада (мається на увазі 2013 року) церква буде функціонувати як храм УГКЦ (Української греко-католицької церкви[23]), а при ній розпочне свою роботу культурний центр Анни Ярославни. Єпископ паризької єпархії Борис (Гудзяк) відзначив, що церква буде носити ім’я страстотерпців Бориса і Гліба, рідних дядьків Анни.

Храм був куплений за 203 тисячі євро на пожертви наших співвітчизників не тільки в Україні, але й у Франції, Англії, США і Канаді. На ремонт будівлі треба близько 1,5 мільйона доларів, адже вона вже близько ста років не функціонувала як храм, а була в приватній власності. «Будівля буде розділена на дві частини – каплицю і культурний центр, останній буде представляти Україну в контексті європейської історії і культури», – підкреслив єпископ.

Мине 86 років після смерті королеви Анни, і в Парижі на острові Сіті, де в королівському палаці юна Анна жила після прибуття до Франції й одруження з королем Генріхом I Капетом, почали споруджувати без перебільшень грандіозний собор, що отримає назву «собор Паризької Богоматері».

Будівництво, що триватиме майже два століття, буде завершене у 1257 році. Собор споруджено на місці римського язичницького храму, в стилі ранньої французької готики, він стане архітектурним зразком для багатьох церков Франції. У 1330 році вперше буде відкритий для віруючих храм на острові Сіті.

Нотр-Дам мав затьмарити своєю величчю і красою все, що було збудовано до того часу в Європі. Звідтоді Нотр-Дам, собор Паризької Богоматері, був і залишається географічним і духовним «серцем» Парижа. (Вважається, що на тому місці на острові Сіті після язичницького храму довгий час стояла ще й християнська церква – базиліка Святого Стефана, що змінив у свою чергу галло-римський храм Юпітера.) Нотр-Дам де Парі – головний собор Франції, у якому яскраво виражені риси ґотики, хоча в ньому видно і романський стиль попередньої епохи.

Довжина храму – 130 метрів, основна споруда доповнена двома 69-метровими дзвіницями. Фасад храму – титанічний труд декількох сотень майстрів. Портал Богоматері вводить людей до собору.

Статуї святих і монархів, що оберігають вхід, створюють майстерну скульптурну композицію. 28 статуй біблійних царів пильно вдивляються з висоти на паломників, що збираються на площі… Існує легенда, що на одному з вітражів собору Нотр-Дам зображена Анна Ярославна, королева Франції. Правда, серед багатства скульптурних прикрас мало хто може знайти той вітраж… Але з висоти собору Паризької Богоматері київська княжна оберігає Париж вже не одне століття. А разом з Парижем – і всю Францію. Бо вона – її королева. Єдина. Іншої такої у Франції не було.

«Ярославна – королева Франції»…

Це фільм радянського режисера Ігоря Масленникова. Історія заміжжя Анни Ярославни. Фільм вийшов на екрани Радянського Союзу у 1978 році.

Картина знята за мотивами роману російського письменника в еміграції, автора відомих історичних романів про Римську імперію, Візантію та Київську Русь, – Антоніна Ладинського.

Режисер картини Ігор Федорович Масленников відомий своїми фільмами «Шерлок Холмс і доктор Ватсон», «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона», «Зимова вишня», з 1967 року – режисер кіностудії «Ленфільм». Там же було знято й «Ярославну – королеву Франції» за участю польських кінематографістів творчого об’єднання «Кадр» (місто Лодзь). Як свого часу зазначала критика, в основі фільму – історія реальна, хоч і схожа на казку.

На початку XI ст. до золотоглавого Києва прибуває посольство з Франції – сватати Анну, молодшу дочку київського князя Ярослава Мудрого. Як розповідає стрічка, поїздка Анни до свого незнайомого жениха Генріха I, що розтяглася на цілих два роки (це деяке перебільшення), повна несподіваних зустрічей, авантюрних пригод, смішних і трагічних подій.

У фільмі знімалися відомі радянські і польські актори.

Як зазначала критика, глядач тепло сприйняв фільм «Ярославна – королева Франції». Цитували один із відгуків: «Мені фільм дуже сподобався, можна сказати, він – один з моїх улюблених. І подобається саме оригінальним і небанальним трактуванням. Свіжістю від нього якоюсь віє, образи людські, яскраві, напружені. Сприймаєш не як ілюстрацію до історичних подій, а саме як історію людську… Це деяка варіація, фантазія авторів на тему «як би це могло бути»… Єдине, що трохи шкода коси Ярославни, схоже, автори принесли її в жертву якимось своїм не дуже зрозумілим уявленням про цей предмет жіночої краси. Невже так воно й було в Давній Русі?»