Розділ «Епілог. П’ятдесят один кілометр на північний схід від Парижа…»

Не доведи, Господи, щезнути з планети Земля, зникнути, пропасти, ніби ти ніколи й не жив…

Існує версія, що Анна померла у 1089 році, бо саме того року у церкву Святого Квентіна були принесені багаті дари для молитов за упокій душі померлої королеви.

Де її могила – досі невідомо.

Інші джерела свідчать, що Анна похована в церкві Вільорського абатства, неподалік міста Етамп у Франції. Але ці дані недостовірні і викликають у дослідників сумніви.

У XVII столітті якийсь чернець (його імені історія не зберегла) абатства[22] Вілльс буцімто відшукав втрачену на той час (на сьогодні – теж) могилу, і був щиро й радісно впевнений, «не чию-небудь, а самої королеви Анни».

Гробниця над могилою нібито була прикрашена гербом з улюбленими квітами Анни Київської – ліліями…

Ах, як вона любила лілії! Вони радували не тільки Київську Русь і місто її славне – град Кия, – а й усю землю, на якій росте близько 4000 видів (понад 250 родів), поширених всюди. В Україні (і ще раніше в Київській Русі, звідки вони прийшли до нас в Україну) – близько 150 видів (32 роди). Серед них є харчові (виявляється, всім відомі цибуля та часник теж лілії, хоча й смачні, особливо із салом), технічні – новозеландський льон, юка та інші, лісова, біла, тигрова, алое та інші, декоративні – лілія, тюльпан, пізноцвітні, гіацинт та ін.

Вона любила просто лілії, білі, тигрові, пізноцвітні… І так любила, що й на своєму гербі попрохала їх зобразити. Але так і не могла змиритися, що цибуля й часник, що їх вона через гіркоту (любила все тільки солодке) й різкий запах терпіти не могла, це теж з роду її улюблених лілейних.

«Ось так, – бувало казала ще малою, чим дивувала дорослих і навіть батька свого Ярослава Мудрого, – зовні людина, ніби гарна лілія, а придивишся, а перед тобою… пхе! – цибуля. Чи й часник».

Батько куточками вуст посміхався.

– Яка ти… розумаха, дочко, – казав не без задоволення. – Така розумна та доросла, що вже тебе й заміж пора той… віддавати. За якого-небудь принца чи короля. Але не забувай: лілії – для душі, а для тіла цибуля з часником – саме раз. Та і яка без них трапеза, та ще із салом?

Так от, гробниця, знайдена невідомим монахом, була прикрашена гербом з ліліями, улюбленими квітами Анни-королеви. А ще на гербі були зображені відчинені фортечні ворота, увінчані короною…

Багато хто з дослідників певний: фортечні ворота на гербі – це київські Золоті ворота – головна урочиста брама міста за часів Київської Русі. Споруджена 1037 року під час будівництва оборонної системи міста Ярослава Мудрого. Названа за аналогією з константинопольською брамою. Золота брама Києва – велика прямокутна кам’яна вежа з арковим проїздом.

Над склепінням проїзної частини була невелика Благовіщенська церква. Над воротами, що закривали проїзну арку, був деревний бойовий поміст. Обабіч до стін примикали оборонні вали. Збудована з великоформатної цегли – плінфи.

Чия гробниця у Франції могла бути прикрашена фортечними воротами – золотої брами Києва?

Тільки королеви Анни Київської, адже родом вона була з Київської Русі, із славного-преславного Києва.

Напис латиною переконував, що там поховано «Агнес». Деякі дослідники схильні погодитись, що саме там і поховано королеву, адже імена Анна й Агнес часто сприймались як ідентичні. Але церква, де знайшли надгробок, з’явилася у 1220 році, набагато пізніше після смерті Анни. Виходить, що монах відшукав поховання якоїсь іншої жінки. Але до чого тут київські Золоті ворота?

І знову тупик…

Царствені потомки Ярослава Мудрого

За дев’ять років заміжжя в Анни Ярославни народилося четверо дітей – троє синів і дочка. Виходить, королева протягом свого недовгого заміжжя чи не постійно була вагітною. Тож французи були переконані, а сам король в першу чергу: слов’янки таки й справді здорові й плодючі жінки. Це Генріха тішило, що саме йому дісталася така жінка. І королева з неї вийшла та, що треба, допомагає чоловіку в керуванні державою і дітей встигає народжувати одне за одним.