Розділ «Сказання третє …А зустрілись тільки восени»

І запишуть історики до своїх анналів: на той час Анні було тридцять п’ять, і її врода мала неабиякий успіх… Всі гості захоплено закохувалися в неї. Але один з них, як їй здалося, старався оволодіти її увагою наполегливіше за інших.

І Анна віддала йому перевагу.

Саме Раулю.

Він володів багатьма титулами: граф де Крепі, де Валуа, дю Вексен, д’Ам’єн, де Бар-сюр-Об, де Вітрі, де Перон і де Мондідьє…

Так-так, це був один з наймогутніших вельмож Франції, і він зовсім не хвастав, коли запевняв, що йому не страшні ні королівські армії, ні римське та будь-яке інше духівництво.

Тільки сама собі Анна могла зізнатися: у Санлісі вона збирає стільки гостей лише для того, щоб серед тієї юрми побачити його. І чим він її полонив – вона й сама не могла збагнути.

Та й хто збагне почуття, що сколихнули її душу? Світ ніби яснішим став і ширшим, коли він з’явився у Санлісі серед її гостей. І їй, удові, здавалося, що осінь її життя скінчилася.

Осінь тоді буяла в Санлісі (у природи свої непорушні закони), а в її душі буяла весна, і вона відчувала за плечима крила.

О, боги, невже це… любов?

Та любов, що робить жінку крилатою?

Він був і вдатний з себе, рішучий та відважний, і титулований. Граф Рауль походив по боковій гілці від самого Карла Великого, себто належав не просто до колишньої королівської династії Каролінгів, – до тих васалів, які могли запросто виступити проти свого сеньйора.

Ще історики писатимуть: і здавалося б, зараз, коли на троні ще недосвідчений юнак під опікунством слабкої жінки, саме час для зухвалого графа половити рибку в мутній воді, вирвати собі ще деякі привілеї. Хоча б зменшити розмір королівської данини на володіння де Крепі. Чи й заколот підняти. Граф усе міг і на все мав і силу, і засоби, але… Граф цього не міг зробити й іншим цього робити ніколи б не дозволив. Заради Анни був готовий на все. Єдине, чого він боявся, так це того, що Анна не зверне на нього увагу і залишиться до нього байдужою. Але він був щасливий, адже бачив: Анна звертає на нього увагу, Анна не байдужа до нього…

Вважається, що однією з причин відмови Анни від регентства була пристрасна любов її до графа Рауля з роду де Крепі.

Можна сказати, що найбільшу популярність графу де Крепі де Валуа приніс шлюб у 1062 році з удовою короля Генріха I Капета Анною Ярославною, великою княгинею Київською і королевою Франції, яка стала йому третьою дружиною. Рауль не побоявся відлучення від церкви і різних чуток при дворі. До всього ж йому, щоб одружитися з королевою, довелося розлучитися зі своєю дружиною.

Заради Анни граф Рауль на все був згоден і на все йшов – щастя з’явилося йому в образі Анни Ярославни…

Він мав дружину і був самотнім. Бо любові чомусь не було. І він, змирившись з самотою, збирався так і віку доживати. Аж тут Анна. По смерті короля – теж самотня.

І граф Рауль чи не вперше відчув себе щасливим – від однієї лише думки, що поруч із його замком у Санлісі, в королівському замку, – Анна…

Досі він завойовував фортеці і брав міста.

Тепер він мав підкорити королеву-вдову.

І граф ринувся завойовувати своє щастя…