Розділ «Вахтанґ Кебуладзе Чарунки долі»

Солідарність бездушних Мілана Кундери звучить як трагікомічний парафраз «солідарності приголомшених» чеського філософа Яна Паточки. Солідарність приголомшених — це солідарність людей, які пережили дві жахливі світові війни, нелюдяну жорстокість і загрозу втрати людяності як такої. На думку Паточки, цей спільний досвід нелюдяності має утворити солідарність приголомшених нелюдяністю людей. Кундера ж описує тоталітарне соціалістичне суспільство, в якому спільний досвід жахів таки породжує солідарність, але ця солідарність жахливіша за всі можливі жахи. Це солідарність бездушних. Сексуальність чи асексуальність Терези виростає зі страху цієї солідарності бездушних. Тому вона намагається угледіти у власному тілі прояв своєї душі. Але тут вона припускається одвічної метафізичної помилки, розриваючи єдність душі і тіла. За влучним висловом Сартра, душа існує власним тілом. Тому, хто розірвав єдність душі і тіла, не судилося її набути.

Тереза — сексуальний вампір, який прагне Томашевих душі й тіла, аби здобути єдність власної душі з тілом. Вона хоче злитися з ним в єдину істоту й перетворити тіла інших жінок лише на сексуальні іграшки, позбавлені душ сексуальні ляльки. Показовим є епізод, коли Тереза приходить до студії Сабіни — художниці й коханки Томаша. Тереза вчиться фотографувати й начебто намагається навчитися чогось у Сабіни. Але це лише привід. Зрештою, Тереза пропонує Сабіні позувати для її фотографій оголеною. «Апарат водночас правив Терезі й за механічне око, яким вона роздивлялась Томашеву коханку, і за вуаль, якою ховала своє обличчя»[26]. Аби захистити своє кохання, яке означає для неї повне злиття, єдність із коханим, подолання між ними будь-якої дистанції, вона намагається з дистанції, яку дарує фотокамера, поглянути на тіло Томашевої коханки. Сабіна інтуїтивно розгадує цей еротичний маневр і перевертає все догори дриґом. Вона пропонує Терезі роздягнутися і позувати для неї. Сабіна кидає Терезі, як м’ячик, Томашеве слово «Роздягнися!», яким він зазвичай розпочинав сексуальну гру. Тереза ловить цей сексуальний м’ячик, роздягається, і обидві жінки на декілька секунд зависають над солодкою безоднею спокуси, але не поринають у неї. Вони всміхаються й одягаються. У сексуальному конструкторі Кундери немає гомосексуальних деталей.

У кожному разі Терезі не вдається перетворити Томашеву коханку на сексуальну ляльку. І вона тягне Томаша за собою до світу, де взагалі не буде інших жінок, де вони будуть лише удвох. Де вони нарешті матимуть омріяну Терезою єдність. Прагнення до єдності зумовлює падіння, і падіння у безсоромний світ матері перетворюється на падіння у світ ідилічного кохання. Ідилія Терези — це зворотний бік брутальної безсоромності її матері. Їх єднає прагнення жити без сорому, і це прагнення зумовлює падіння обох. Мати не соромиться власної брутальності, Тереза створює вдаваний світ ідилічного кохання, позбавлений сорому як такого. Тереза тягне Томаша до світу ідилічного кохання, адже ідилія — це дуже важливе для неї слово. Ідилія — це взагалі дуже важливе слово для тих, хто прагне відновити втрачену єдність душі й тіла. Але перед цим вона випробовує траєкторію падіння, яку задає брутальний досвід матері. Вона зраджує Томаша з невідомим чоловіком. І це, мабуть, єдина порнографічна сцена роману, яка завершується тим, що Тереза випорожнюється в його туалеті, досягаючи відчуття цілковитого падіння. Утім, епізод лише на мить відхиляє траєкторію її падіння в ідилію. Томаш і Тереза нарешті здобувають її. Вони живуть у маленькому чеському селі, і обоє почуваються щасливими. Терезу більше не мучать думки про Томашевих коханок, Томаша більше не переслідують державні спецслужби, що дошкуляли йому як критикові комуністичного режиму, коли вони жили у Празі. Томаш працює шофером вантажівки. Але він хірург, а не шофер, тож його вантажівка вкрай занедбана. Томаш і Тереза гинуть разом через несправні гальма. Ідилічне кохання вінчає ідилічна смерть. Це остання точка падіння заради єдності, у яке Тереза затягує Томаша, падіння в ідилію. Перед самим кінцем Тереза усвідомлює, що занапастила Томашеве життя. Хоча для самого Томаша — це не падіння, а остаточне звільнення від усіх примусів. Ані родина, ані політика, ані професійне покликання вже не мають влади над ним. Він стає легкий і вільний у нижчій траєкторії їхнього спільного з Терезою падіння.

Деталі, з яких складається сексуальність Терези, — це єдність, падіння й ідилія.

Ідилія — це кіч. Кіч — це параван смерті.

Так, за словами Кундери, вважає Сабіна. Шлях її життя є шляхом зради. Вона зраджує брехливий комуністичний ідилічний світ батьків, одружившись із гульвісою, актором столичного театру. Вона не сприймає насамперед естетичний аспект брехливого комуністичного режиму. Цей аспект постає як кіч, від якого вона тікає і в житті, й у творчості. Згодом вона кидає того актора, але не повертається до батьків і вже ніколи не зупиняється на цьому шляху зрад. Зрада для неї — це свобода, а прагнення до свободи — це те, що єднає її з Томашем. Зрада — це порушення порядку й потяг до невідомого, що є найпрекраснішим для Сабіни. Зрада дає Сабіні змогу щоразу отримати дистанцію, яку Тереза намагається подолати. Лише з певної дистанції можна розгледіти будь-що: своє минуле, тіло коханця, себе саму.

«Жити для Сабіни означає — бачити»[27]. Може, саме тому вона стає художницею. Бачення відіграє в сексуальності Сабіни дуже важливу роль. Ключем до сексуальності головних героїнь роману є дві сцени перед дзеркалом. Тереза на самоті уважно розглядає в дзеркалі своє оголене тіло, аби угледіти власну душу. Для Сабіни перебування перед дзеркалом напівоголеною поруч із вдягненим Томашем є самодостатнім сексуально-естетичним актом. Він стає довершеним, коли Томаш надягає їй на голову котелок її діда, єдину річ, яку вона зберегла у спадок від своєї родини і на спомин про неї. Це символізує для неї чоловіче заволодіння жіночим тілом. Саме це збуджує її, адже для неї секс обов’язково містить елемент насилля. Але це ще не все. Найвищого збудження вона досягає, уявивши, що Томаш змушує її сісти на унітаз з котелком на голові і випорожнитися. Те, що для Терези було найнижчою точкою падіння, для Сабіни стало найвищою точкою збудження. Її погляд естетизує й еротизує навіть найбрутальніші прояви людської тілесності, адже вона не намагається розчинитися у власних переживаннях, розчинити душу й тіло. Вона дивиться на все з дистанції. Це і є магічна оптика її сексуальності.

Зрада, бачення і насильство — ось деталі сексуального конструктора від Сабіни.

При цьому сексуальність Сабіни найщиріша серед сексуальностей решти героїв роману. Для Томаша секс — це епістемологічний скальпель пізнання світу, для Терези — метафізичний вибрик єднання душі й тіла, для Сабіни секс — це просто секс, жорстокий і сентиментальний водночас.

В еміґрації Сабіна приїздить до Томаша із Женеви до Цюриха, де він мешкає з Терезою. Сабіна чекає на Томаша в готельному номері. Коли він приходить до неї, вона зустрічає його в білизні й котелку на голові. Цей котелок перетворюється для неї із символу чоловічого панування над жіночим тілом на сентиментальне нагадування про їхнє кохання в Празі. Вона кохається з Томашем, як ніколи досі. Цього останнього разу секс із ним стає для неї «сентиментальним резюме несентиментальної історії». А Томаш радше за все просто не впізнає цього котелка. Його просто зворушує те, що Сабіна зустріла його напівоголена в якомусь чорному капелюху. У цьому епізоді дається взнаки сенсова асиметрія сексуальності, яка аж ніяк не мусить зменшувати потужність чуттєвої насолоди. Часто-густо коханці сягають найвищого рівня емоційного еротизму й тілесного задоволення, пов’язуючи з цим геть різні сенси.

Така асиметрія пронизує сексуальні стосунки Сабіни з Францом, якого вона зустрічає в Женеві на власному шляху невпинних зрад. Для Сабіни кохання неможливе без насильства. Для Франца кохання — це зречення сили. Франц є уособленням фізичної та інтелектуальної сили. Він відомий женевський науковець, риторичного таланту й інтелектуальної харизми якого вже навіть трохи починають побоюватися його колеги. У дискусіях він майже непереможний. До того ж у юнацтві він займався дзюдо, тож його тіло кремезне та спритне. Він вихваляється перед Сабіною, однією рукою підіймаючи стілець за ніжку. Втім, для Терези ця сила нічого не варта порівняно із сексуальною силою, яка бринить у тихому наказі Томаша «Роздягнися!» або пронизує його жартівливий жест, коли він надягає на її голову котелок.

Франц, який кохається із заплющеними очима, нагадує Сабіні малюка на тілі матері. Це навіть збуджує в неї огиду, адже кохатися з немовлям — це не просто збочення, це фізично неможливо. Але для Франца — це не прояв слабкості й інфантильності, а реалізація глибинного тяжіння до темряви: «…у хвилину, коли він входить у Сабіну, він завжди заплющував очі. Блаженство, яке охоплювало його, потребувало темряви. Темрява ця була чиста, прозора, без ніяких видив, ця темрява не мала кінця, не мала меж, ця темрява — безконечність, яку кожен із нас носить у собі»[28].

У публічному житті Франц — аполонічна людина, людина логіки, гармонії та світла. В осерді інтимності — в сексуальності — Франц натомість шукає діонісійської темряви, первинного хаосу, що руйнує принцип ідентифікації, позбавляє тягаря власної ідентичності.

Лише на перший погляд це нагадує Терезине прагнення до розчинення в єдності з коханим, адже через таке єднання вона намагалася відтворити втрачений зв’язок душі й тіла, здобути неповторність власної ідентичності. Тереза в сексі шукає себе, Франц у сексі намагається себе позбутися. Утім, для обох секс — лише засіб. Для Сабіни секс — це самоціль.

Франца й Сабіну єднає інше, а саме їхнє прагнення приховати свою інтимну сферу. Для Сабіни це принцип усього її життя: «Людина, яка втрачає своє інтимне життя, втрачає все, думає Сабіна. А людина, яка позбувається його добровільно, є монстром. І тому Сабіна зовсім не страждає від того, що їй доводиться приховувати свою любов»[29]. Для Франца натомість — це форма його прагнення до чистоти: «Любов до жінки, в яку закохався кілька місяців тому, була йому така дорога, що він намагався витворити для неї в своєму житті самостійний простір, неприступну територію чистоти»[30].

Сексуальна темрява Франца прозора й чиста. Це прагнення до чистоти, з одного боку, є бажанням очистити інтимне від публічного. Це єднає його з Сабіною. Але з іншого боку, це прояв його розуміння кохання як відмови від сили: «…любов для нього не була продовженням громадського життя, а протилежним полюсом. Для нього вона означала мрію віддатися безоглядно коханій жінці. Той, хто віддається комусь на ласку, немов солдат до полону, мусить відкинути будь-яку зброю. А коли немає жодного захисту проти удару, не може не запитувати сам себе: коли той удар упаде. Ось чому можна сказати: для Франца любов означала постійне очікування удару»[31].

Від такого удару може вберегти вірність. Тому для Франца вірність є найвищою чеснотою. Вірність зберігає цілість життя, без неї життя розпадається на крихкі уламки. Він навчився цього ще в дитинстві, коли співчував стражданням матері, яку покинув його батько. Усе своє життя він зберігає вірність дружині, яку не кохає. Зустрівши Сабіну й покохавши її, він наважується піти від дружини й запропонувати свою вірність Сабіні. Але це відлякує її, і вона назавжди тікає від нього, здобуваючи свободу через чергову зраду. Так спрацьовує асиметрія зради та вірності. Франц не повертається до дружини і зберігає вірність Сабіні, але у власний, доволі примхливий спосіб. Він починає жити із закоханою в нього студенткою, яку сприймає як символічний дарунок від Сабіни. Його небесна Афродита дарує йому його земну Афродиту. Вельми збочений спосіб збереження вірності, чи не так?

Франц додає до сексуального конструктора деталі темряви, чистоти, вірності й відмови від сили. Його сексуальність найнаївніша, але при цьому найскладніша.

Людська сексуальність не є природною. В ній наївність може бути складним культурним конструктом, а витонченість — лише трансформацією тваринної простоти.

Порно і «кінець Європи»