Розділ «І Рекрут»

І тут Панас про те, чого насправді так рішив, ніби й сказав, ніби й не сказав, не всю правду… Що Пилип женитися має, а він же розуміє, яка то штука, як любляться довго.

— Хто за дівка така? — поцікавився Юхим.

— Параска Луськіська, Лускана старого, Митра.

— Знаю, — одказав староста, — чого ж ни знати.

— Ну й рішив, та й Тарасові скоро до войська, то хай вже ліпше одслужу, — сказав Панас.

По довгій мовчанці — десь у селі, на цим кутові валували пси, ревла чиясь корова, хтось неподалік сварився і теї звуки били по тім’ю — староста Юхим промовив:

— Діло, звісно, твоє… Али така придибенція, що зара мусиш остаточно рішити, бо через три дні й забирати рекрутів будуть, до присутствія, то мені сьогодні тра гінця у волость посилати, аби звідтам у повіт, до Володимира, собщили, що така й така заміна… То кажи — твердо рішив?

— Рішив, — поспішно видихнув Панас.

— А мати як? Ни проти?..

Панас зам’явся, а тоді сказав:

— Та спершу вроді й проти були, а типерка нє… Самі кажете — мій рішенець…

— А Пилип знає?

— Знає, — збрехав Панас.

— І як?

— Згоден.

— Тоді зара помічника гукну, він грамотний, то й бомагу до волості писне… Болячки ниякої ни маєш?

— Та вроді нє, — сказав Панас і скупо всміхнувся. — Здоровий, як бик.

Староста руку простяг, стиснув міцно. Ще, видко, була добра сила в цього підстаркуватого чоловіка.

— Хай тобі щастить, синку. Чєс, він скоро біжить…

Час до відправки тягся нестерпно. Дні як роки. Правда, увечері здавалося, що день галопом, вистрибом промчався.