Розділ «Львів, 1 березня 1904 року»

Минуло добрих двадцять хвилин, перш ніж у двері сусідньої кімнати хтось постукав. Капрал кашлянув у кулак, що було сигналом для інших, і подався відчиняти. За хвилину він заговорив з кимось і провів у кімнату високого візитера.

— Прошу сідати, — сказав капрал.

— Дякую, я не хотів би затримувати пана...

Чоловіки говорили польською.

— Пусте, я не поспішаю.

— Гляньте на ніж. Впізнаєте?

— Так, мій...

— Що ж, тоді забирайте.

— Чи можу запропонувати панові маленьку винагороду? — несподівано запитав візитер.

— О, не варто, — відповів капрал.

— Я наполягаю. Ця річ важлива для мене, і я вже думав, що загубив її назавжди.

— Ну коли так...

— Ось, візьміть.

Вістович крізь шпарку побачив, як той тицьнув поліцейському кілька складених купюр.

— Що ж, тепер бувайте, — попрощався візитер.

— Прошу пана, не в ті двері, — вигукнув капрал, побачивши, що гість попрямував просто до сховку, де сиділи поліціянти.

— Ой, даруйте, — перепросив той.

— Пора, — пошепки сказав комісар.

Першим вискочив Самковський з револьвером напоготові, за ним решта.

— Поліцейська курво! — вигукнув візитер і щосили вдарив капрала в обличчя. Бідолаха відлетів, наче мішок з соломою, і вдарившись об стіну, поволі сповз по ній на підлогу. Тієї ж миті на прибулого кинулись двоє поліціянтів, синхронно, мов навчені мисливські пси, але той скинув їх із себе одним могутнім порухом руки.