Розділ «Львів, 1 березня 1904 року»

— Самковський? — нервово гукнув комісар.

— Чи це обов'язково? — перепитав підлеглий.

— Ви чули, що я сказав! Подзвоніть доктору Фройду. Зустрінемось за годину в кав'ярні Шнайдера...

— Гаразд.

Вони поклали слухавки. Тепер комісарові слід було наважитись вийти звідси і залишити будинок та його мешканців без нагляду. Бейлі він наказав замкнути двері й за жодних обставин нікого не впускати. Вона тільки засміялась у відповідь, проте пообіцяла «бути слухняною». Про мапу, на якій Упир позначив її дім, жінка, звісно ж, не знала.

Доктор Фройд ще не повернувся до Відня. Ця справа так його зацікавила, що він вирішив залишитись у Львові ще на якийсь час. Прийшовши на зустріч першим, віденець докурював чергову сигару, сидячи за столиком, на якому була свіжа газета і філіжанка з залишком кави. Чоловік випромінював спокій і навіть безтурботність, тож комісар не міг йому не позаздрити.

— Виглядаєте кепсько, — сказав доктор Вістовичу, коли вони привітались. — Ця робота погано на вас впливає.

— Чого не скажеш про вас...

Підійшов Самковський.

— Капрал Шельонг на місці, — повідомив ад'юнкт і голодними очима зиркнув у бік свіжої випічки на вітрині. — Тобто Герман Каліш...

— Чудово, — Вістович витер піт з чола. — За півгодини зайдемо до помешкання через чорний хід.

— Вам не завадить трохи коньяку, пане комісаре, — мовив Фройд. — Кажу вам як лікар...

Самковський просяяв. Він добре знав, що шеф ніколи не замовляє щось тільки собі.

— Може, ви й праві, — погодився Вістович і зробив знак кельнеру.

Той кивнув і подався виконувати замовлення.

— Як ваші успіхи в розслідуванні вбивства Німанда? — запитав Фройд, і комісар готовий був зненавидіти доктора за його спокійний тон, в якому більше було цікавості, аніж співпереживання.

— Загинув Не лише він, — коротко відповів комісар.

— Звісно, звісно... Але його смерть, погодьтеся, більш ніж загадкова.

— Три дні тому було вбито вашого колегу-психіатра за ще загадковіших обставин, — перебив комісар.

— Он як? Не знав.