Розділ «Львів. 27 лютого 1904 року»

— Чудово.

Вістович загасив недопалок і рушив до нього. Як виявилось, доктора Тофіля перевели у в'язницю на вулиці Баторія. З ним усе було гаразд. Щоправда, в'язень поводився зухвало і вимагав гарячої ванни та свіжих газет. Виконано було тільки друге прохання.

Вістович поклав слухавку і глянув на годинник. За півгодини мав бути потяг до Лемберга.

Наступного дня комісар прийшов на службу раніше, ніж завжди. Не було ще навіть Самковського. Вістович кілька хвилин курив, дивлячись у вікно, а потім, сівши за стіл, написав щось у своєму блокноті. Далі закреслив і переписав текст і вже виправляв тільки окремі слова.

Коли за півгодини прийшов його підлеглий, комісар був у відмінному гуморі, чого з Вістовичем не траплялося вже досить давно, особливо вранці. Щойно Самковський спустився донизу і приніс від чергового дві металеві чашки з кавою, шеф поклав перед ним листок, на якому було написано: «Дня 27 лютого цього року в лісі, поруч Цитаделі, знайдено було гарної роботи складаного ножа німецької фірми «Schrainer». Просимо зголоситися власника за телефонним номером 471. Питати Германа Каліша».

— Дайте це оголошення в завтрашній «Kurjer Lwowski», — сказав комісар.

— Ви таки вірите цьому Фройду? — єхидно усміхнувся ад'юнкт.

— Просто робіть, що кажу...

— Гаразд. А хто такий цей Герман Каліш? — поцікавився Самковський.

— Мій колишній тесть, — сказав Вістович. — Але я міг там написати хоч ваше ім'я, хоч ім'я німецького кайзера. Однаково замість нього буде наш капрал Шельонг.

— Гадаєте, Упир поведеться на таке?

— Хтозна. Але варто спробувати.

Самковський замовк і, як завжди, опустивши голову, поринув у роботу, проте вже за кілька хвилин озвався бадьорим голосом:

— А ось і рапорт! — вигукнув він.

— Що за рапорт? — Вістович і собі відірвався від паперів.

— Одного з наших філерів, якому я доручив перевірити крамниці, пригадуєте?

— Які крамниці? — не зрозумів комісар.

— Ті, в яких Упир міг купити папір для своєї першої записки. Пригадуєте, ви з'ясували, що папір було куплено у Львові?

— А, так-так... — комісар відкинувся на спинку крісла. — І що там?

— Один з продавців начебто говорить, що продав невелику кількість саме таких паперових аркушів високому чоловікові, який говорив польською з легким німецьким акцентом...