Розділ «Львів, 26 лютого 1904 року»

— Бачите ці водяні знаки, Самковський? Здається, папірня в Перемишлі...

— Отже, аркуш куплено тут?

— Найпевніше.

— Значить, хтось із торговців міг би пригадати високого чоловіка з пошкодженим пальцем на правій руці... Це буває помітно під час розрахунку.

— Малоймовірно, — посміхнувся Вістович, — але опитати їх слід.

— Гаразд, я цим займуся.

В двері, не постукавши, протиснувся черговий і тицьнув Самковському чиюсь візитку.

— Курва твоя мати! Де дисципліна? — гримнув на нього той.

Черговий пробурмотів якесь вибачення і відступив на кілька кроків назад.

— «Доктор Зиґмунд Фройд, Відень, Бергассе, 19», — прочитав на візитці Самковський.

— Заклич, — наказав Вістович черговому.

— Слухаюсь, — відповів той і вийшов за двері.

— Останнім часом тут самі віденці з візитами, — промовив упівголоса комісар.

Доктор Фройд зайшов до кабінету, і Вістович одразу впізнав у ньому чоловіка, який намагався прочитати напис на дверях тютюнової крамнички кілька днів тому. Поліцейський не стримав усмішки, хоч розумів, що виглядає при цьому по-дурному.

Привітавшись, доктор найперше запитав, чи говорять присутні німецькою. Коли в цьому його запевнили, гість полегшено зітхнув, сів на стілець і запалив сигару.

— Якщо не помиляюсь, панове, саме ви займаєтесь ланцюжком убивств, які сталися у Відні, а одне нещодавно тут, у Лемберзі? — запитав доктор.

— Ви чудово обізнані, якщо говорите про «ланцюжок убивств», пане Фройде, — зауважив комісар, коли перше здивування від почутого минуло.

— У мене свої причини так говорити, добродію. Про них я ще скажу, — мовив доктор. — А зараз будьте ласкаві відповісти на запитання.

— Так, ми... — трохи роздратовано сказав комісар.

— Тоді я розповім вам дещо незвичайне. І прошу мене не перебивати...