Розділ «Львів, 26 лютого 1904 року»

Комісар також згадав про трагедію цього чоловіка, але не знайшов, що відповісти. Штальман промовив знову, дещо бадьоріше:

— Візьмемо пива? Сподіваюся, хоч пиво в них путнє...

Комісар погодився, і віденець подав знак кельнеру.

— Чи є новини з Відня? — запитав Вістович, коли замовлення було зроблено.

— Жодних, — похитав головою Штальман. — Але це радше добре, аніж зле. Характерних убивств останнім часом там не було... Хоча з іншого боку, розслідування також стоїть на місці. А що у вас?

— Є підозрюваний у цій справі, — одразу перейшов до головного комісар.

Штальман миттю пожвавішав.

— Справді? — перепитав він.

Вістович кивнув.

— Чорт забирай, комісаре, невже провінційна поліція впіймає Упиря?

— Можливо.

— Пробачте, я зовсім не хотів чимось образити вас...

— Усе гаразд. Зрештою, підозрюваний — це тільки підозрюваний. Ніхто ще не довів його вини остаточно.

— Гаразд.

— Мені потрібна ваша допомога, пане Штальмане, — мовив комісар після того, як кельнер, що приніс пиво, відійшов досить далеко.

— Звісно, я до ваших послуг.

— У 1895 році у Відні практикував психіатр, якого звали Аркадіуш Тофіль, він львів'янин, — почав Вістович. — Імовірно, цей доктор співпрацював з поліцією, оскільки його фах — це маніяки та збоченці.

Штальман дістав з кишені записник та олівець і нашкрябав на чистій сторінці почуте ім'я.

— Гаразд. Що далі? — запитав він.

— Мені потрібно мати всі документи, які стосуються його віденської практики.