Розділ «Львів, 26 лютого 1904 року»

— Численними ударами ножем. Жертв щоразу знаходили оголеними в людних місцях. Часто просто під носом у поліції.

— Йому хочеться принизити. Довести свою зверхність... — мовив Тофіль.— Не виключено, що від цього він отримує навіть сексуальне задоволення.

— Жертв перед цим було зґвалтовано.

— Для нього це тільки початок акту, — зазначив доктор. — Справжнє задоволення він отримує, коли бачить вашу безпомічність. Не виключено, що він спостерігає за кожним вашим кроком.

— Як саме? З преси?

— Ні, чому ж... Наживо. Сховавшись десь у ближньому будинку, стежить з вікна, як ви прочісуєте вулиці. Думка про те, що ви там нічого не знайдете, спричиняє йому нечувану насолоду.

Вістович вгледівся в обличчя Тофіля. Тепер він бачив перед собою не кривавого маніяка, а блискучого психіатра, який багато б допоміг поліції, якби його самого не знищила власна хвороблива пристрасть.

— Стривайте, — раптом промовив ув'язнений, — ви сказали: у Відні?..

— Саме так, — підтвердив Вістович.

— Років десять тому я мав там практику і якось зіткнувся з таким випадком...

— Справді? — комісар чудово розумів, що Тофіль зараз може почати з ним власну гру.

Зрештою, так і сталося.

— Я навіть міг би згадати ім'я того вбивці, якого віденська поліція, до речі, так і не впіймала, — продовжив він.

— То згадайте, — мовив комісар.

Доктор хитнув головою.

— Не тут.

— Що означає «не тут»?

— Попросіть, щоб мене перевели в інше місце. Хоч би на Баторія[18], — сказав Тофіль, — мене вже нудить від цих стін...

— Це майже неможливо.

— А ви спробуйте, комісаре. І клянуся, я ще багато чим вам допоможу.