— Тофіль ще живий, — промовив він з неприхованою радістю, мовби достеменно знав, для чого той потрібен Вістовичу.
— Пощастило, — всміхнувся комісар.
Самковський, щоправда, не втямив, кому саме, Вістовичу чи маніяку, і зробив висновок, що обом.
— Я попросив для вас дозволу відвідати його, — сказав ад'юнкт, знову сідаючи за свій стіл. — Гадаю, завтра буде відповідь від тюремників.
— Блискуче, Самковський.
Вістовичу пригадалось, що однією з найкращих поліційних рис його підлеглого було вміння продумувати дії наперед.
— Dziękuję, szefie[16], — відповів той і втупив погляд у якийсь документ.
О шостій Самковський підвівся і, накинувши на плечі пальто, попрощався до завтра. Вістович, зрештою, також не мав охоти залишатися в кабінеті, тому невдовзі одягнувся і вийшов на вулицю.
На вечір міцнішав мороз і потроху замітало снігом. Піднявши комір, він рушив уздовж Академічної в бік готелю «Жорж», а далі хутко перейшов Марійську площу. Тут, минувши кав'ярню «Монополь», Вістович подався повз катедру на Ринок, де виявилось трохи затишніше, і він сповільнив крок. До його помешкання на Вірменській звідси було близько, хоч доплюнути, але комісару раптом пригадалось, що вдень він не подбав про опалення і там, мабуть, холодно, як у собачій буді.
Звичайно, в цьому Вістович не помилився. В усіх кімнатах було мерзенно сиро, як у прусській в'язниці.
Не роздягаючись і не запалюючи світла, він всівся за свій стіл навпроти вікна, з якого виднілася площа перед Домініканським собором. По ній танцювала хуртовина, зриваючи з перехожих капелюхи, як вуличний вар'ят, і жбурляючи їх під стіни храму. Крізь сніг пробивалися два вуличних ліхтарі, тримаючись на місці, здавалося, з останніх сил.
Ще хвилину поспостерігавши за цим зимовим карнавалом, Вістович вийшов до сусідньої кімнати, звідки повернувся, тримаючи в руках пляшку «Baczewski», окраєць сухого хліба і банку паштету. Вмостившись знову на своє місце, він пригостив себе цим усім в тій самій послідовності і наостанок запалив останню прусську цигарку, яка в нього залишалася. Холод відступив, стало дещо тепліше, але натомість підкралася самотність. Комісар перехилив наступну чарку і відправив до рота ще один шмат хліба з паштетом. «Залишатися тут чи вийти ще кудись? — подумав він. — Може, хіба в тютюнову крамницю, але вона вже, мабуть, зачинена... Треба перевірити».
Вістович звівся з-за столу, лишивши на ньому залишки своєї вечері, і рушив до дверей. За хвилину він і сам притримував капелюх на крижаному вітрові посеред Домініканської площі.
Біля тютюнової крамниці вже стояв невисокого зросту худорлявий чоловік і марно намагався прочитати напис на дверях. Позаду нього, згорбившись від холоду, тупцювала якась жінка. Коли Вістович наблизився до них, ті озирнулись.
— Доброго вечора, — одразу ж привітався чоловік бездоганною німецькою, якою не говорили в Лемберзі.
Комісар відповів на привітання.
— Чи не скажете, що тут написано, шановний пане? — незнайомець тицьнув пальцем в табличку, що висіла на дверній ручці.
— Там написано: «Зачинено», — з жалем промовив Вістович.
— От бачите, докторе, я вам говорила, — озвалася жінка. — Ходімо, інакше застудитесь.
— Дідько, чому вони пишуть кирилицею? — роздратовано пробурчав чоловік.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Візит доктора Фройда» автора Коломійчук Б.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Львів, 25 лютого 1904 року“ на сторінці 3. Приємного читання.