Розділ «Щоденники Ієрихар Роман»

«Боже, як боляче, — подумала я. — З мене ж наче злазить шкіра. Що ж це таке, Бо... же...»

Я наче в чомусь розчинилася. Роз... Розчини... лася...

І тут я згадала все. Моє перетворення (чи відтворення) в Іерихар. Промайнуло, як я проходила, вже як Іерихар, адаптацію на нашому трамедіонському кораблі-космольоті, в спеціальній лабораторії.

Потім, після анабіозного польоту, я опинилася на Трамедіоні.

Я пригадала моє повернення на рідну планету, спілкування з Оберіхіфоном, членами Вищої Глобальної Ради, моє відкриття щодо перетворення неживої речовини в живу, мої сумніви, моє дивне начеб роздвоєння там, на Трамедіоні. Діалоги зі мною, Світланою Ігорівною. Моє кохання з Оберіхіфоном, бажання розчинитися в ньому, невдача.

Нарешті я пригадала свою втечу з Трамедіону. Проникнення в таємну лабораторію, злочинні дії (інакше не назвеш), які допомогли добути формулу перевтілення Іерихар в іншу істоту... У Світлану Ігорівну. Але спочатку було викрадення корабля, прокручування спіралі часу, подолання захисного поясу нашої Галактики. Вихід в о-простір. Господи, через що пройшла бідна Ієрихар!

Бідна Ієрихар!

З корабля, який прилетів на Землю лише на два тижні пізніше мого відльоту з планети, я вийшла вже Світланою Ігорівною. Спалахнув космоліт. Анабіотермальне перетворення спрацювало! Спрацювало і стирання пам’яті. Тепер я бачила, як у напівсні добираюся до Луцька і знову беру квиток на маршрутку. Зі мною всі мої речі. Перед селом пам’ять остаточно розмикається. Але вже діє пам’ять лише Світлани. Мене. Але хто я така? Світлана Іщук, а відтепер й Ієрихар, інопланетянка з далекої планети Трамедіон?

Я вже не йшла, а стояла, притулившись до дерева біля чийогось тину. Хоч би ніхто не побачив, а то ще подумають, що п’яна. П’яна вчителька. Може, ці мої видіння — наслідок випитого? Але ж я випила лише кілька маленьких келишків, та й то слабенького домашнього вина. Навіть свекор, знаючи мою нехіть до самогонки, став його готувати.

Я підвела голову, поглянула на небо, де так само безтурботно блимали зорі, і раптом гранично чітко зрозуміла: це не видіння і не шизофренічне марення. Я все добре пам’ятаю і все добре усвідомлюю. Я Ієрихар, учасниця експерименту, переселена в тіло жительки Землі, планети на окраїні Всесвіту, яку на Трамедіоні називають Неміоною. Удруге я переселилася в це тіло цілком добровільно, за якимось незрозумілим земним, точніше біологічним покликом. Може, це був поклик моїх дітей — дітей Світлани-землянки, а може, було щось більше й глибше, до кінця навіть мені, знаменитій вченій Ієрихар, незрозуміле. Але факт залишається фактом — нове перетворення відбулося. Тепер вже назавжди. Навіки. До самої смерті мене як земної істоти.

«Навіки?» — я підводжу голову. Звідси, із Землі, нашої Галактики, не кажучи вже про планету, неозброєним оком не побачиш. Хіба що в надпотужний телескоп. Мільярди, навіть бісільони світлових років розділяють ці дві планети з різним ступенем інтелектуального, технічного, а головне — морального розвитку.

Боже мій, на що я себе прирекла! Я, Ієрихар, одна з найсвітліших розумів і найперспективніших вчених не тільки нашої планети, нашої Галактики, а, можливо, й цілого Всесвіту! (Даруйте, Вчителю, за таку самовпевненість). Скніти в цьому забутому Богом і розумними істотами куточку Всесвіту, в маленькому населеному пункті, селі, приреченому на вимирання, а втім, якщо вірити Оберіхіфону, на планеті, яка також приречена... Я раптом розумію, що вся інформація, якою володіє Ієрихар, назавше залишиться зі мною, Світланою. І що я, вочевидь, змушена буду носити її в собі. Носити в собі!

Величезний безмір Космосу наче раптом навалився на мої тендітні жіночі плечі. Я відчувала незриму присутність цього дивного безміру. Розум Ієрихар підказував мені, що позбутися цього відчуття не пощастить. Можна буде хіба спробувати застосувати свої знання в земних умовах, але як? Стати піддослідним кроликом якоїсь таємної земної лабораторії? В самої ж мене нема й не буде жодних трамедіонських приладів.

Чим же керувався мій досконалий розум, роблячи цей вибір?

Так і не знайшовши відповіді, я рушила далі вулицею. Йшла на диво легко. Світлою була й моя бідолашна голова. Ні тобі підвищеного тиску, ні болю, що він спричиняв.

«А чи не з’явилося в мене знову вміння літати?» — подумала я і навіть змахнула руками. Жодного ефекту. Я залишилася стояти на землі. Не з’явилося і не з’явиться — зрозуміла я. Я просто землянка, хоч і з розумом, інформацією і відчуттями Ієрихар.

Майнула думка, що, може, Оберіхіфон прилетить за мною. Але я зрозуміла, що цього не трапиться. Вища Глобальна Рада після моїх дій напевне оголосила мене поза законом. Вже при мені було ухвалене рішення: більше ніколи не прилітати на цю безперспективну для досліджень і контактів планету.

Що ж тоді робити? «Що ж тоді робити?» — спитала я і зрозуміла, що залишається просто жити. Як сказав би один мудрий земний режисер, жити у запропонованих обставинах. Жити. У землян є така філософія стоїків. Втім, може, я завжди була такою...

Я?

Ієрихар?