Розділ «Щоденники Ієрихар Роман»

Я чую голос Оберіхіфона: «Тільки один з тисячі, а часто й десяти тисяч землян знає про світочів розуму, котрі розвивали прогрес на планеті. Головні наукові закони знають ще менше. Плодами вищих наук користуються одиниці. Мораль не розвивається разом із технічним прогресом. Її прояви найчастіше просто ігнорують».

А що, коли він має рацію, думаю я, та існування Неміони-Землі було би виправдане лише в одному випадку: якби жителі Землі були єдиними розумними істотами у Всесвіті. Тоді би шлях у муках, стражданнях, вбивствах, війнах, масовому обдурюванні мешканців планети один одним виглядав би як шлях, на якому є хоч якась надія, хоч якийсь сенс існування. Але ж Неміона-Земля не самотня. Вона справді аномальна. Тоді що? Чи життя самоцінне? Народитись, важко жити, тяжко добуваючи собі засоби для цього існування, померти, перестати існувати. Навіть шукати істину чи свій шлях і не знайти його... А якщо й знайти і все ж зазнати поразки?.. Або існувати, почуваючи себе ізгоєм? А втім, чи не є за своєю суттю ізгоєм будь-який житель Неміони-Землі? Кого я запитую і з ким наче дискутую?

Сон чи уявна розмова зі Світланою. Відповіді на її запитання.

— Як ти виглядаєш, Ієрихар?

— Моє тіло... Люба Світлано, нехай це залишиться таємницею...

— Чому?

— Так буде ліпше... Адже й ми не здатні сприйняти вас... Я... Я чомусь боюся, моя Світлано... Скажу лише, що у нас існує потужне захисне енергетичне поле, яке вмикається за бажанням власника тіла або при виникненні зовнішньої небезпеки. Ця властивість дуже нам допомагає при мандрівках на інші планети.

— Мандрівках?

— Так. Ваша Неміона — не перша...

Пауза. Мовчання. Надто довге. Я починаю хвилюватися. Але теж мовчу. Нарешті...

— А як ви пересуваєтеся?

— Ми пересуваємося в спеціальних машинах, але більше просто повітрям або за допомогою телепортації.

— Тобто ти... літаєш?

— Так. Левітація прийшла з розвитком цивілізації. Я можу розвивати більшу й меншу швидкість. При необхідності включаю систему телепортації і з’являюсь там, де необхідно. Але це забирає ще багато енергії й ми користуємося нею у разі крайньої необхідності.

— Ви... Ви знаєте, що таке любов?

— Так, ми знаємо, що таке любов, любов до всього живого, близьких і далеких трамедіонців, що таке те, що ви називаєте коханням. Тільки, на відміну від землян, ми повністю зливаємося своїми тілами. Ми мовби розчиняємося одне в одному. В момент кохання ми — трамедіонці обох статей — стаємо єдиним цілим не лише в моральному, а й фізичному плані. Існує одна істота, яка складається з двох, що мовби на якийсь час перестали існувати окремо.

— А потім?

— Потім ми роз’єднуємося. Але під час акту кохання відбувається те, що остаточно визначає, чи підходять ці дві особи одне одному — за психофізичними й хімічними якостями. Обоє відчувають це дуже чітко. Якщо — ні, то триває пошук карм, того чи тієї, котра призначена саме тобі. Якщо — так, то далі закохана пара обирає собі спосіб життя й існування як фізична особа.

— Тобто? Я не зовсім розумію.

— У нас існує три способи поєднання, існування того, що ви називаєте сім’єю.