Розділ «Кава по-диявольськи»

— А «Гертруда» тоді чия?

— Як? Ви ж самі казали про трьох начальників отого геолога, котрі собі за його відкриття Героя видряпали. Підходить?

— Підходить.

— От бачите, товаришу підполковник, ми пішли звичним шляхом, почали шукати, що об’єднує загиблих. А вийшли на те, що об’єднує їхніх ворогів. Крім заздрості, звичайно.

— Сауна?

— І корти. У них там, напевне, якийсь своєрідний клуб невдах. Мілка казала — не стільки ракетками махають, скільки на життя скаржаться. І підозрюваного одразу маємо: якогось Музиканта. Може, професія, а може, кликуха. А може, й прізвище. Чому ні? Зі мною в Університеті вчився Спиридон Граф. А в авіаційному, знаю, був Наполеон Небрежидовський.

— А по батькові його як було — Бонапартович?

— Чого не знаю, того не знаю.

— І що ти пропонуєш, Сирота? Влаштувати всім отим спортсменам маленьку Сталінградську битву?

— Ну, битву — не битву, але ж ви самі казали — оперативна розробка версії, підозрювані… а як же без цього?

— Знаєш, Олексо, у нормальних людей і злочини нормальні. Когось сокирою по голові під п’яну руку, когось кухонним ножем у печінку на ґрунті ревнощів і, знову ж таки, в алкогольному стані. Або ось іще: прекрасний злочин! Вищий сорт! Крадіжка імпортної жіночої білизни з балкону. Двоє шмаркачів спустилися з даху на мотузці, обрізали шворку з білизною, обмоталися нею, полізли назад, тобто вгору. Мотузок тим часом не витримав, луснув, вони і ляпнулися вниз, усі в трусах і ліфчиках. Мрія, а не злочин! Ніхто з серйозних людей не вплутаний, Контора спить спокійно, ЦК у своєму клубі імпортні фільми дивиться. Потерпіла, зворушена загибеллю юних злодіїв, відмовляється від цивільного позову їхнім батькам, ті ридають від вдячності…

— Товаришу підполковник, я зараз теж заплачу. Але яким чином це стосується справи Музиканта?

— О! У нас уже «справа Музиканта», а не справа про вбивство громадянина, як його там, невстановленою особою на узбіччі Крутого узвозу. Сирота, це не ти у вільний від роботи час пописуєш книжечки під псевдонімом Лев Шейнін?

— Не зовсім так, товаришу підполковник. Якщо ви чули про Лева Троцького, то це теж один із моїх псевдонімів.

— Ну, тоді я Дзержинський, Фелікс Едмундович. Ти, жартівник, хоча б знаєш, що це за корти? Це заказник. І не тільки тому, що там полювання заборонене, а тому, що нашому брату-менту туди стромлятися за-ка-за-но! Там усі так пов’язані — куди тій бандитській «малині», прости мене, Господи, за порівняння. І ти хочеш впертись у ту сауну, як у заводську їдальню, і ляпнути з порогу: всім стоять, карний розшук, попрошу списочок любителів тенісу, пенісу і сексу без гондонів.

— Кондомів, товаришу підполковник.

— Не перебивай старших. Старший сказав — гондон, значить гондон. І взагалі, Сирота, інформація твоєї Анаконди тягне на трійку з двома мінусами.

— Як на трійку?! А вихід на Музиканта?

— Якби не Музикант, то взагалі тому, що розказала Мілка, була б ціна три копійки, та й то в базарний день. Однак мені особисто таке прізвисько досі не здибалося. Треба попитати у Полковника. Він молодший, але голова ще не так забита. Не ображайся, Олексо, але отаких, як ти кажеш, ображених серед номенклатури кожен другий, якщо не два через третього. І у всіх свої шмаркачі, яким хтось дорогу перебіг, всі вважають, що їх неналежно оцінили, а головне, всі хочуть і рибку з’їсти, і кісточкою не вдавитися.

— Але ж він замовлення бере, цей Музикант, і то за гроші.