Розділ «Кава по-диявольськи»

— Ти ще при замполіті скажи, що у нас з’явився злочинець, який вбиває на замовлення. І за гроші. Знаєш, де ми всі тоді будемо? Хоча, те, що він, ймовірно, вбиває… певні натяки є. Про привіт від групи товаришів у пресі — це ж він відкритим текстом про некролог говорив.

— От бачите!

— Я поки що нічого не бачу. І перш за все, «справу Музиканта». Не хотів би тебе стягати з небес на землю, але уяви собі, що є два різні вбивці. Один, скажімо, в якийсь спосіб заганяє машини в прірву, на стовпи чи під самосвали. А зовсім інший, якийсь ненормальний, вийшов на узвіз, аби підстрелити, наприклад, пуделя, який є основним конкурентом його улюбленої псюки на найближчій собачій виставці.

— Зрозумів, товаришу підполковник. Пудель залишається живим, пекінес теж. І навіть робить цуценяток сучечці нашого Генерала. Один тільки випадково, з переляку підстрелений чоловік собачниці апостолу Петру свідчення дає.

— От бачиш, коли замало фактів, буває забагато фантазії. І розмов. Що я тобі пораджу: на корти не лізь, однозначно. Бо ти Музиканта не бачив, а він тебе вже знає як облупленого. Качай інформацію через треті руки, а вже тоді перевіримо її на Полковнику і підемо до Генерала.

У цей час відчинилися двері і зайшов Полковник. Подивився на нас і несподівано запитав:

— Ну, ви, товаришу підполковник, «Біломор» курите, це я знаю. А ви, Сирота?

— Останні пару днів — «Стрілу».

— Це що — нова марка?

— Стара, як світ. Стріляю у колег, бо так замотався, що своїх нема коли купити. А взагалі — «БТ». Вони ж по-народному «буде туберкульоз».

— А покійний наш колега, котрий рудий, він що курив?

Ми зі Старим перезирнулися і заперечливо покрутили головами.

— Коли я до нього в кімнату увійшов того дня, то звернув увагу: цигарка на попільничці ще дотліває — міліметр якийсь до фільтра лишився. І дим незвичний, наче в церкві. Щоправда, я там з дитинства не був, можу і переплутати.

— А чого це ви раптом пригадали, товаришу полковник?

— Та ви знаєте, як воно буває? Причепиться якась дурниця і з голови не йде. А ви про що тут із Сиротою радитеся, товаришу підполковник?

— Та теж причепилося… Вам така кликуха, як Музикант, не здибалася?

— Начебто в блатних взагалі такого в їхній «фені» немає. Просто музикантів по-різному кличуть: лабухами, а ще солов’ями. Пітерські злодюги трубадурами називають. А може, не Музикант, а Гравець? Виконавець, мається на увазі. Так тут цілий букет, залежно від спеціалізації. Це я вам півгодини можу перераховувати — від «гравець на скрипці» до «гравець в очко». Тільки не в те, що карти, а те, що ви подумали. Тюремний підер, одне слово. Ну, а інструментом блатняки переважно або ніж, або карти кличуть. А щоб Музикант… ні, товаришу підполковник, хоча моя колекція кликух одна з найповніших у Союзі, але такого там немає. Як розшифруєте — подаруйте, з мене пляшка.

— Питання можна, товаришу полковник? А гравець на скрипці — це куди?

— Зелений ви ще, Сирота, бо справжньої «фені», бачу, і не нюхали. Все по фраєрах працюєте. Грати на скрипці — це не «куди», а «що». Грати на вікні підпилювати, ось що це означає. І до речі, Сирота, не дай вам Боже, щоб колись на вас справжні блатні на чотири зірочки зіграли.

Сказав — і красиво вийшов, не попрощавшись. Він у нас такий. Я часом навіть думаю, чи не втратив театр в особі нашого Полкана стовідсоткового українського Качалова.