Розділ «Кава по-диявольськи»

Наступного ранку я позичив у відомого київського письменника-фантаста Андрія Дмитрука його славетний білий смокінг і велику краватку типу «метелик» — синю у білі горохи. Купив букет червоних троянд і з’явився в Анаконди з офіційним візитом. Двері відчинила матуся. Я чарівно вишкірився і сказав:

— Міліція! Дозвольте зайти?

Стара бандерша з розмаху сіла в помийне відро, що стояло в сінях.

— Від нашого столу — вашому столу, — промовив я ще галантніше і тицьнув у руки матусі червоні троянди. Потім, орієнтуючись на звуки, рушив туди, де зализувала вчорашні рани жертва моїх оперативних новацій.

Стогони привели мене до обшарпаної, але чисто прибраної кухні, посеред якої у великій залізній балії з водою хапала дрижаки гола Анаконда. Судячи з синців під її очима і загального настрою, велике сидіння тривало всю ніч.

— Найщиріші співчуття, — сказав я і сів без запрошення на клишоногу табуретку.

Жінка глипнула на мене з щирою ненавистю і просичала:

— Що, Сирота, кайф ловиш? Ніколи на халяву голу бабу не бачив?

— Чому ж, бачив. І не раз. Але підсолену — вперше.

Анаконда спробувала зірватися на ноги, та з криком «ой, мамо!» знову швиденько сіла у воду і перевела подих.

— Мама в сінях, — пояснив я, — нюхає квіти.

— Які ще квіти?

— Червоні троянди. Я подарував.

— Либонь, у бабусі в переході відібрав, сука ти лягава?

— Ображаєте, громадяночко! А я, між іншим, при виконанні. На свої купив, на чесно зароблені. І взагалі, давай краще змінимо тему.

— Давай. Сирота, хто мене підстрелив?

— О, бачиш, уже не «сука лягава», а на прізвище. Можна і неофіційно: Олесик.

— Олесик-телесик! Це твій предок бабі Язі Освєнцім влаштував?

— Не будемо відволікатися, громадяночко. Вас щось цікавило чи я питати буду?

— Хто мене?..