Розділ «Непосидючі покійнички»

— Не кажи, Сирота!

Ми випили, потім допили. Я постелив Старому на балконі, бо знав його звичку курити в ліжку.

Вранці вмилися, поголилися, відкоригували самопочуття і пішли до Генерала. Шеф вислухав нас і пояснив:

— Згоден з вами. Лише за крадіжку речей з покійників нам усім світять великі неприємності. А за крадіжку самих покійників заповідається такий зорепад, що вночі можна буде читати без окулярів. У вас є версії, кому це знадобилося з нашого цвинтаря Бухенвальд влаштовувати?

Генерал свого часу їздив до НДР і дуже любив принагідно про це згадувати. Я наважився виявити ерудицію:

— Двісті років тому свіжі трупи з кладовищ для анатомок крали. Але тепер у цьому проблеми немає. Я тут що подумав, товаришу генерал — може, лікарів потрусимо? Дивіться: дівчина довго хворіла, лежала в лікарнях. А раптом її не так лікували? Або елементарно отруїли — може, навіть випадково… Десь інформація в медичному середовищі випливла, наприклад, хтось із кимось порахунки зводив… От винуватці і вирішили викрасти і заховати головний речовий доказ. Бо мало що… Накапає хтось по інстанції, мовляв, залікували до смерті. Розпочнеться слідство, ексгумують останки на законній підставі, кому це треба? Медиків маю на увазі.

— А що? Розумна версія, товаришу капітан. Головне, без цих ваших узагальнень. Мудрішаєте, Сирота, мудрішаєте.

— Старішаю, товаришу генерал.

— Ну, це ви даремно, Сирота, даремно. Ідіть, працюйте — і вас помітять. І дякуйте Богу, що покійниця не у Феофанії померла, а у звичайній районній лікарні.

Ми з Підполковником пішли працювати. Але не дійшли, бо в нас з розгону в’їхав отой чмур з ОБХСС. Виглядав він страшенно заклопотаним, а дивився так жалібно, що лаяти його одразу розхотілося. Слово честі, він ледь не плакав.

— Вони плодяться!..

— Хто?

— Ондатри, товаришу підполковник! Ми вже всі джерела поставки м’яса перекрили. Комбінат обклали, як рейхстаг у сорок п’ятому. Під кожним магазином народний контроль з дільничними! А вони плодяться!

— Тьху на тебе, притирений! Нам би твої проблеми. Он у Сироти покійників крадуть, а ти зі своїми пацюками. Киш, бо хвоста вріжу!

Старий сердито закрокував коридором, а я залишився. Ні, не для того, щоб принизитися до невластивого мені колежанського співчуття. Просто треба було скинути на когось зайвий негатив. І переполоханий чмур годився тут ідеально.

Я розпочав майже лагідно:

— Послухай мене, юний натураліст! Я особисто вважаю, що міліціонера-невдаху слід негайно пристрілювати. І не задля того, щоб він довго не мучився. А щоб через нього не потерпали нормальні люди. І нормальні міліціонери теж. Ні, звичайно, перші пару років нам би ставили клістири за перевитрату патронів. Але згодом селекція далась би взнаки.

— Тобі смішки, Сирота, а я скоро і без твоєї селекції сам застрелюсь, бо вони плодяться.

— Слухай, а ти перевіряв — ціни на них зросли?

— В тому то й справа, що ні. Їх більшає, а ціни не зростають.