Розділ «П’ЄСИ»

Магарич: Амбальний дідусь, мабуть, і хуй ще стоїть. Стоїть хуй, діду?

Дід (продовжує роботу): Стоїть, стоїть, синку. Дай боже, щоб і у тебе так стояв.

Омелян Косопизд: Ото, ніхуя сєбє, дєдушка бар­зєєт. А як звать тебе?

Дід (продовжує роботу): Як звать? А Самуїлом.

Харитон Уйобищенко: Тоже жид, значить. Жидів розвелось, я їбу.

Самуїл (продовжує роботу, холодно): Да, багато жидів.

Омелян Косопизд: У нас тут тоже єсть.

Назар Сівуха: Ги! Самуїл! Може, ти пророк Самуїл?

Самуїл (просто): Да, я пророк Самуїл.

Альфред Юхимович: Ото, нехуйово. Ну прореки, шо з нами буде?

Пророк Самуїл: А шо буде? Нічого не буде, піздєц буде.

З цими словами Самуїл вибиває останній утюг, вагон зривається з місця і швидко зникає з очей. Входить Люда, в руках у неї полумиски з макаронами і кампотом.

Люда (завмирає на місці): А де ж вагон, де хлоп­ці?

Пророк Самуїл: Гдє-гдє — в піздє. Смотрєть нада.

У цю ж мить з того боку, куди їхав вагон, роздається страшний вибух. Люда роняє полумиски.

Пророк Самуїл: Какая ви нєрвная, я їбу!

ЗАВІСА.

Свобода

На абсолютно темній сцені посередині стирчать двері, убого підсвічені рампою. В жахливій пітьмі, як вогники надії, блищать дві цигарки. Чути якесь гупання, стогін заліза та приглушені матюки, ніби п’яні вантажники намагаються дати раду важкому роялю.

З того боку, де блищать цигарки, чути приємний чоловічий голос.