Розділ «П’ЄСИ»

Люда: Макарони їдять. У суботу і неділю замість кампота — кохве, горілка — по святам.

Гаврюша Обізянов: А бацила?

Люда: Бацилу раніш давали, щас ні.

Степан Срака (рішуче): Все одно, заїбісь жизнь. (До Люди). Відкривай, блядь.

Люда: А може, не треба? Вони битись будуть.

Степан Срака: Та, один хуй, раз живьом. Ех, жизнь хуйовая!

Степан Срака і Гаврюша Обізянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди і відкочуються назад.

Степан Срака: Пустіть, друзі, ми більше не будемо.

Голос Магарича: Тобі, я бачу, мало пизди получить, ти ще й хочеш, щоб тебе і в сраку виїбли. Закрий двері, бздить.

Степан Срака: Їбіть куди хочете, хлопці, тіки пустіть. Парашу буду виносить, бля буду.

Голос Харитона Уйобищенка: А шо, можна пустить, хлопці, оно інженери, як цуценята, скавучать, та так весело робиться. А набридне, то придушим та й викинем к хуям.

Альфред Залупенко: Правильно, хлопці, нехай лізуть.

Омелян Косопизд: Чєловєк чєловєку друг, товаріщ і брат.

Гаврюша Обізянов і Степан Срака залазять до товарного вагону і зникають в пітьмі. Люда знов закриває двері на дріт.

Голос Магарича: А ти, курва, якщо кого-небудь впустиш, я тобі гланди через сраку вирву.

Люда уходить, подзенькуючи пустим посудом.

Голос Альфреда Юхимовича: На чьом ми зупинились, господа?

Назар Сівуха: На сімфоніі Брамса.

Альфред Юхимович: В пизду того Брамса. Ви, пане Сівуха, краще слухайте уважно і занотовуйте до цитатника, бо ви ніхуя єщьо жизні не знаєте. От вчора, після вечері, вам звонила якась лярва, мол, так і так, кидай все, приїзжай їбати. Так що ви зробили? Ви ж затрусилися, мов скажений, і давай у двері гупати, шо мало окулярів не побили. Так добре, шо у мене шпріц всєгда наготовє. От ви, Косопизде, от шо б ви зробили на місці пана Сівухи?

Голос Косопизда: Та я б її вбив.