Розділ «П’ЄСИ»

Валєр’ян Валєр’яновіч сидить долі, слухає ці неприємні для себе вєщі і шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васільєвіч, цинічний мужичок. На голові у Умберто Васільєвіча купа брудного волосся. Одягнут він неакуратно, с претензієй на хамство.

Умберто Васільєвіч: Шо ти там іщеш, Валєр’ян Валєр’яновіч? Может, гайка от болта куда закатілась?

Валєр’ян Валєр’яновіч: Та нє, це я так, хтів посмотрєть, чи скабку на цьом полу можна за­гнать, чи нє?

Умберто Васільєвіч кида бистрий і хтивий погляд на койку з Васілісою Єгоровной, пальцями лівой руки робить бублік, а пальцями правої – ляскає по бубліку, при цьому він підмигує до Валєр’яна Валєр’яновіча. Валєр’ян Валєр’яновіч червоніє і розводить руками. Умберто Васільєвіч регоче.

Валєр’ян Валєр’яновіч: Я тільки хотєл спросіть, Умберто Васільєвіч, ти мнє нє даш оту кнігу почитать, гдє про разні астрали напісано, або давай обміняємося – ти мінє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» і «Зов мічти». Хароші книги, інтєрєсні!

Умберто Васільєвіч: А ти хуй в бєлкі відєл?

Входять Бруно Адольфович і Адам Жоржевич з пляшками противного вина.

Бруно Адольфович: Ану, тихо, блядь!

З цими словами Бруно Адольфович лунко виніма корок з пляшки і миттю розлива вино в стакани. Все, що робить Бруно Адольфович, це явна дємонстрація його нахабства. Навіть циніку Умберто Васільєвічу це ясно. Всі випивають. Причом Адам Жоржевич здвига брови і дивиться на себе у дзеркало.

Умберто Васільєвіч: Адам Жоржевич, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.

Адам Жоржевич протира оченята. В той же самий час Умберто Васільєвіч скручує дулю і тикає її Адаму Жоржевичу під ніс, всі регочуть.

Умберто Васільєвіч: Ну шо, як відімость?

Бруно Адольфович: Та то найобки єщьо, хуйня! От я читав кнігу, «Дєтство Гєббєльса» називається, от заїбісь кніга! Ну, от оні как-то с Кальтенбрунером нашлі бомбу і от – пацани – нє іспугалісь, подложилі учітєльніце в кабінєт. Учі­тєльніца заходіт і говоріт: «Дєті, ауфвідерзейн». Гєббєльс нє іспугался, як хуйньот бомбой, так учітєльніцу увєзлі доктора і обнаружилі у нєйо нєнормальное сокращєніє влагаліща. Це «пизда» по-німецькі. От нєйо муж потом ушол...

Валєр’ян Валєр’яновіч: От мєня тоже жена ушла.

Умберто Васільєвіч: Ну всьо ж нєпонятно, почє­му Гєбєльс нє взорвался?

Бруно Адольфович: Бомба була незаряжена, а то б, конєчно, взорвался.

Валєр’ян Валєр’яновіч: Адам Жоржевич, а тєбє когда-нібудь жена ізмєняла?

Адам Жоржевич: Ха! Інтєрєсно! С кєм же ето она могла б мнє ізмєніть? Я такой мен, шо ето піздєц! Мнє даже ізмєніть нєвозможно. Я совєршенно за ето спокоєн. Всє будут з рогами, а я – нєт. Она мєня хаваєт от і до. Єй даже нє­інтєрєсно з другімі. Єслі б она мнє ізмєніла, я даже б кайфував...

Бруно Адольфович (раптово): Тьолок надо пиздить. (Пиздить кулаком по столу так, що підскакують стакани.) Но сначала зав’язать в мішок, мішок завєсіть на балку, а пиздить надо ломом.

Валєр’ян Валєр’яновіч: А тєбє, Бруно Адольфович, жена ізмєняла?