Розділ «П’ЄСИ»

Феофан, людина-сітка.

Борис, людина-пташеня.

Сабур, людина-скамійка.

Кербабай, людина-двері.

Максуд, людина-крейда.

Пліт. На ньому знаходяться всі вищезгадані дегенерати. Мимо них проплива середньоросійський пейзаж так, що здається, ніби пліт пливе. На плоту встановлено іржавого залізного листа з крейдяним написом: «25,4 x 16,4», біля листа стоїть Максуд і множить.

Арнольд (повзе на животі вздовж плота): Води кругом, твою мать у кишки!

Борис (сидить навкарачках і помахує коротенькими ручками, широко роззявляючи рота): Поналивало, мабуть.

Феофан (стрибає по плоту неприємними стрибками): Поналивало, поналивало, салабон!

Сабур (стоячи раком): Може, десь труби прорвало?

Феофан: А тебе хто пита? Раз переїбу, й харош.

Максуд множить. Сабур ніяково мовчить.

Феофан: Шо мовчиш? Шо не ясно? Зараз, бачу, Кербабая відчинено!

Сабур швидко відчиняє Кербабая, який скрипить, і знову становиться раком. Максуд витира те, що помножив.

Арнольд (сіда на Сабура): І нахуя отой мудак множить? (Показує на Максуда.)

Феофан (сіда на Сабура): Щоб було дохуя.

Борис (противним пісклявим голосом): Мамка кудись залетіла під три чорти, а я тут сижу і їсти хочу.

Арнольд (Феофану): Накрий його, щоб не пиздів.

Феофан накрива Бориса своїм тілом. Деякий час тихо, тіки Максуд страшно стучить крейдою по залізу.

Арнольд (Сабуру): Закрий Кербабая, дме!