Васіліса Єгоровна (томно): І об чьом же у нас будєт разговор, Валєр’ян Валєр’яновіч?
Валєр’ян Валєр’яновіч (червоніє): Ну, как ето об чьом, Васіліса Єгоровна? Разні єсть інтєрєсні для нас обоїх вєщі...
Васіліса Єгоровна: Мнє оні уже давно нє інтєрєсні, еті вєщі!..
Валер’ян Валєр’яновіч (червоніє, но робить хорошу міну при поганій грі): Ето што, надо понімать, як визов?
Васіліса Єгоровна: А понімай, як хочеш, лисий гандон! То, шо я тада по п’яному дєлу зробила – била ошибка.
Валєр’ян Валєр’яновіч сидить долі, слухає ці неприємні для себе вєщі і шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васільєвіч, цинічний мужичок. На голові у Умберто Васільєвіча купа брудного волосся. Одягнут він неакуратно, с претензієй на хамство.
Умберто Васільєвіч: Шо ти там іщеш, Валєр’ян Валєр’яновіч? Может, гайка от болта куда закатілась?
Валєр’ян Валєр’яновіч: Та нє, це я так, хтів посмотрєть, чи скабку на цьом полу можна загнать, чи нє?
Умберто Васільєвіч кида бистрий і хтивий погляд на койку з Васілісою Єгоровной, пальцями лівой руки робить бублік, а пальцями правої – ляскає по бубліку, при цьому він підмигує до Валєр’яна Валєр’яновіча. Валєр’ян Валєр’яновіч червоніє і розводить руками. Умберто Васільєвіч регоче.
Валєр’ян Валєр’яновіч: Я тільки хотєл спросіть, Умберто Васільєвіч, ти мнє нє даш оту кнігу почитать, гдє про разні астрали напісано, або давай обміняємося – ти мінє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» і «Зов мічти». Хароші книги, інтєрєсні!
Умберто Васільєвіч: А ти хуй в бєлкі відєл?
Входять Бруно Адольфович і Адам Жоржевич з пляшками противного вина.
Бруно Адольфович: Ану, тихо, блядь!
З цими словами Бруно Адольфович лунко виніма корок з пляшки і миттю розлива вино в стакани. Все, що робить Бруно Адольфович, це явна дємонстрація його нахабства. Навіть циніку Умберто Васільєвічу це ясно. Всі випивають. Причом Адам Жоржевич здвига брови і дивиться на себе у дзеркало.
Умберто Васільєвіч: Адам Жоржевич, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.
Адам Жоржевич протира оченята. В той же самий час Умберто Васільєвіч скручує дулю і тикає її Адаму Жоржевичу під ніс, всі регочуть.
Умберто Васільєвіч: Ну шо, як відімость?
Бруно Адольфович: Та то найобки єщьо, хуйня! От я читав кнігу, «Дєтство Гєббєльса» називається, от заїбісь кніга! Ну, от оні как-то с Кальтенбрунером нашлі бомбу і от – пацани – нє іспугалісь, подложилі учітєльніце в кабінєт. Учітєльніца заходіт і говоріт: «Дєті, ауфвідерзейн». Гєббєльс нє іспугался, як хуйньот бомбой, так учітєльніцу увєзлі доктора і обнаружилі у нєйо нєнормальное сокращєніє влагаліща. Це «пизда» по-німецькі. От нєйо муж потом ушол...
Валєр’ян Валєр’яновіч: От мєня тоже жена ушла.
Умберто Васільєвіч: Ну всьо ж нєпонятно, почєму Гєбєльс нє взорвался?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Африка, сни » автора Подерв'янський Л.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „П’ЄСИ“ на сторінці 122. Приємного читання.