Розділ «Притулок»

Розмаїтість.

Анатолій солодко замружився й потер долонею колючу щоку:

— Добре живеш, старий?

— Ти б поголився, — помітила Марта невдоволено. — Шляєшся в такому вигляді…

Гість хихикнув і хотів ще раз потерти щоку:

— Ніколи було…

Рука його завмерла на півдорозі, а рот у здивуванні відкрився: на сходах з’явилася напівсонна Ольга, до п’ят закутана в махровий халат, виданий їй замість нічної сорочки.

— Бабусю, там хтось у вікно шкребеться! — поскаржилася вона.

Марта сплеснула руками, схопила зі стола ганчірку й рішуче покрокувала наверх.

Очі Анатолія блиснули замилуванням, він схопився з місця, затримався на сходах, щоб перепитати старого про кімнату, і кинувся приводити себе в порядок.

Тим часом доглядач підкинув ще поліно, і вогонь, який було вгомонився, знову ожив.

Зненацька у двері вдарили чимось важким так, що вони заходили ходором, а старий невдоволено поморщився.

— Кого це там несе проти ночі? — голосно запитав він.

— Відкривай! — почулося у відповідь.

При звуках цього голосу старий насторожився й підхопився із крісла, квапливо засовуючи в кишеню невибиту люльку.

— Ти ж знаєш, Борода, що я бурлак по ночах не впускаю. Іди своєю дорогою!

За дверима відкашлялися й гаркнули:

— Не ображай людей, доглядачу! Тепер ніч, і нам краще говорити миром.

Нагорі відкрилися двері спальної кімнати, вийшла бабця Марта, зупинилася на порозі й сказала:

— Вітер гойдає гілки, вони дряпають скло. Спи!