Розділ «Притулок»

Старий зітхнув, погладив сиві вуса й опустив люльку на коліно.

Після того, як переодягнена в сухе, умита й нагодована Ольга заснула неспокійним сном, Марта спустилася в кімнату до каміна, висипала у вогонь недопалки й почала змітати попіл з ведмежої шкури.

— Мишко, кого сьогодні чекаємо? — запитала вона чоловіка, який, розвалившись у кріслі, не відводив дула від розкритого вікна.

— Толька точно буде, а Сергій — якщо з відрядження встигне повернутися. Зачини вікно.

Марта зібрала попіл, підійшла до вікна висипати. Негайно ж із темряви, що сочилася дощем, з’явилася зелена пазуриста лапа й потяглася до неї… Михайло спустив курок, і лапа зникла з відстреленим пазуром.

— Бог подасть, — сказала Марта вслід лапі, витрушуючи совок. — Нехай ще трохи провітриться.

Чоловік в кріслі перезарядив револьвер і смачно позіхнув, прикриваючи рота долонею:

— Тоді сама вартуй. Я хоч півгодинки подрімаю.

— Добре, не плач.

Бабця Марта накинула на плечі теплу хустку, взяла револьвер у Михайла й присунула крісло до вікна.

— Осінню пахне.

Вона із задоволенням вдихнула нічне повітря, нишком стираючи набіглу сльозу. Михайло пішов, запекло позіхаючи й підозріло погойдуючись. Старий тихо сидів біля каміна, присмоктуючи погаслу люльку.

— А що за відсвіти там, на півночі? — Марта вдивилася туди, де кілька разів миготіли в небі спалахи, не схожі на розряди блискавок.

— Сусідній сектор, — промугикав старий, не випускаючи люльки. — Останнім часом щось захист пробиває, накладки з’явилися.

Він нахилився й підкинув ще кілька полін у вогонь, бо в кімнаті відчувалися нічна вогкість і гострий запах мокрого листя. Полум’я знехотя лизнуло нову їжу, потім дібрало смаку й з подвоєним тріском почало пожирати сухе дерево. Запахло сосною.

Під вікном хтось хрипко завив, заглядаючи в теплу кімнату.

— Зачини вікно, Марто, не дражни їх, — попросив старий, затуляючи лице від жаркого каміна. — Сьогодні така погана погода…

Бабця Марта піднялася, скривилася на мить, відчувши укол застарілого радикуліту, і взялася за стулку вікна.

— Сидять, — хихикнув хтось із темряви, — а в горах лавина зійшла!

— Зникни! — Марта із силою зачинила вікно.