Розділ «Притулок»

— Там хтось ховається, — тихо сказала Ольга й присунулася ближче до бабці.

— Де?

Марта повернула ліхтар, і в його промінь потрапило страшне бородате обличчя, на якому червоним горіли витріщені очі. Тільки мить дивилося воно на жінок, потім різко відсахнулося. Затріщали сучки, басом загавкав пес.

— У мій час такі неголені особи по лісу не шастали! — з явним осудом у голосі сказала Марта. — Ідемо, а то ти зовсім замерзла.

Ольга й справді тремтіла, щохвилини озиралася по сторонах. Ліхтар стрибав у неї в руці, від чого металися тіні дерев, і косі струмені дощу наче курілися димком біля ліхтарного скла.

Пес упевнено біг спереду, і вже через півгодини Марта стукала ціпком у двері двоповерхової рубленої споруди, критої, як не дивно, шифером:

— Ви що там, позасинали?!

Двері відчинилися, з них випливли клуби диму, слідом за якими з’явився чоловік з револьвером.

— Це ти, принцесо Марто? — запитав він, короткозоро мружачись.

— Я, — відгукнулася бабця, підштовхуючи вперед Ольгу. — А ти не лякай дитини своєю гарматою!

Замість відповіді чоловік швидко підняв револьвер і випалив у темряву. Щось пронизливо завило, а потім з тупотом помчалося в сторону болота. Собака подивився на людину, струснувся, розбризкуючи краплі, і діловито попрямував в обхід будинку.

— Ти ще жодного разу не прийшла, не притягти за собою хоч завалященького дракона, — сказав чоловік і відсторонився, пропускаючи жінок у будинок.

— А я твоїх відьмочок не рахую, — відказала Марта. — Знову накурили, не продихнути?

Ольга оглядала кімнату, освітлену тільки відблисками вогню з каміна: звірині шкури, що встеляли підлогу, підсунутий до стіни стіл, заставлений їжею й пляшками, дерев’яні сходи на другий поверх, прикрашені різьбленим поруччям, кілька крісел із крученими ніжками й вицвілою оббивкою й два стільці з розписними спинками. Все це тонуло в диму. Дим виходив із люльки в зубах у старого, який сидів перед каміном, і затиснутої в руці сигарети того, хто зустрічав. Гора недопалків громадилася в консервній бляшанці, що слугувала за попільницю.

— Привіт, — сказав старий і вийняв люльку з рота. — Добралися вдало?

Спочатку бабця Марта відкрила вікно, випустила туди дим і тільки потім вимовила:

— Не більше, ніж завжди. Кімната готова? Дівчисько падає з ніг.

Старий подивився на Ольгу довгим поглядом, немов уперше помітив її:

— Це твоя?

— Онучка, доглядачу, онучка.