Розділ «Притулок»

Олег міцно стис руку Ольги:

— Олю…

— Мовчи! Ніч ще не настала, усе обійдеться!

Вона хотіла, щоб її голос не тремтів.

Сірі костюмчики розступилися й пропустили Бороду вперед. Його скелет скрипів сильніше, ніж звичайно, борода висіла клоччям, і в ній стирчали кульки реп’яха.

— Дарма сподіваєшся, — сказав він. — До ночі залишилося всього нічого. Сьогодні ми все-таки візьмемо Притулок. Доглядач не всемогутній. Сонце сідає.

Він повернув до світила кістяну голову, й останній промінь освітив її багряним світлом. Ользі стало страшно, вона ще міцніше вчепилася в руку Олега, щосили намагаючись вгамувати тремтіння.

Перевертні завили, і під їхній тужливий спів на жовтих кістках бороди виникли шматки напівзгнилої плоті. Ольга скрикнула й сховала обличчя на грудях Олега. Олег стис зуби, але додивився до кінця.

— От і все, — сказав Борода, демонструючи м’язисту руку. — Гарний?

— Гарний! — вимовив чийсь голос за його спиною.

Борода обернувся й побачив двох старих: доглядача й другого, запакованого в скафандр підвищеного захисту з бойовим випромінювачем на згині ліктя.

— Ти поквапився, Борода, — сказав доглядач. — Безтілесним бути надійніше.

Перевертні розбіглися в різні сторони.

— Говорив я тобі, не зв’язуйся із чужим сектором, — похитав головою доглядач.

Через ногу людини в скафандрі вискочив білий павук.

— Чужі танці ображає! — заверещав він і здибив шерсть.

Борода позадкував, не зводячи очей з випромінювача.

— Ідіть сюди, хлопці!

Ольга кинулася назустріч старим, тягнучи за собою Олега. Доглядач взяв її однією рукою, Олега — іншою, і повів, як малюків-бешкетників, до машини. Людина в скафандрі прикривала їхній відступ випромінювачем. Павук витанцьовував позаду й нагороджував Бороду інопланетними лайками.

До Ольги кинулася бабця Марта, обійняла її й потягла до старого автомобіля, де їх чекав Анатолій з термосом гарячого чаю й бутербродами.