Розділ «Притулок»

— Я не хотіла!

— Ти дуже здорово літаєш, — заявив павук, зручніше чіпляючись лапками за пряжку.

— Ну, вибач, будь ласка!

Олег долонею струсив сніг з її волосся й сказав:

— Надягни капюшон, застудишся.

У цю секунду стежка сіпнулася й скинула із себе людей. Вони зненацька опинилися прямо біля стін замка, де високі вежі були увінчані прапорами, а на воротях красувалося зображення Чорного ведмедя.

Сам оригінал сидів перед ровом і холоднокровно готувався пожирати білого коня, придавивши його лапою до земляного валу. Кінь бився під лапою і кричав не по-кінськи.

— Як людина! — Ольга притулила долоні до палаючих щік і з благанням глянула на Олега.

— Що ти так дивишся?! У мене немає базуки! — Олег сердито відвернувся.

— Ненажера! — пробурчав білий павук і відчепився від югославського чобота. — Чи не станцювати нам чунгу?

Чорна тварина роззявила пащу, і кінь замовк, немов заворожений подихом звіра.

Ольга закрила обличчя руками.

— Ну що ти так дивишся? — повторив Олег. — Я ж нічого не можу зробити.

«Грізлі» нахилився, і в цю мить Олег рвонувся вперед:

— Гей, ти!

«Ведмідь» закрив пащу і з подивом уставився на істоту, яка вдруге трапилася йому на шляху.

— Лихо мені з вами, — зітхнув павук, різко повертаючись назустріч чорному чудовиську.

«Грізлі» підняв лапу, звільнений кінь підхопився й галопом помчав убік лісу.

— Гей, ти! — повторив Олег уже не так упевнено. — Іди геть!

У замку вистрелила гармата, на стінах з’явилися прапори із зображенням Чорного ведмедя.