Розділ «Притулок»

Дівчина зірвала з плечей плед, загорнула в нього добряче пом’ятого бідолаху й прислухалася. Щось відбувалося там, за щільною стіною молодої ліщини.

Ольга зробила кілька кроків. Ніщо навколо не нагадувало космічний корабель. Величезні дуби, буки й клени гордо підносили до неба поріділі крони, а товстий шар ледве прихопленого морозом листя м’яко пружинив під ногами. Зима в цьому світі прийшла занадто рано, більша частина дерев не встигла ще скинути листя.

Стежка ледве помітно здригалася під ногами. Спочатку Ольга не надала цьому значення, а потім було вже пізно: стежина раптом просіла, і дівчина опинилася на крутизні, боячись поворухнутися, щоб не зірватися вниз.

Її погляду відкрився зарослий вербами глибокий яр, кілька повалених дерев, що утворювали квадрат, і дивна компанія в центрі цього квадрата. Вона побачила Олега зі зв’язаними руками, який стоїть на краю каналізаційного люка, поруч лежала кришка. Навпроти розташувався в шезлонгу скелет з широкою рудою бородою, а навколо вишикувалися істоти, одягнені в однакові сірі костюмчики з хутряними стоячими комірами. Голови істот, позбавлені рослинності, були ліловими, на маківках стирчали вуха-пелюстки, носи провалилися, очі ледве виднілися з очних впадин. Загалом, видовище було не із приємних.

«Перевертні!» — з жахом подумала Ольга.

— Церемонія починається! — задерши голову, прокричав ліловий перевертень.

Гримнули труби, десь вдалечині відсалютував гарматними пострілами невидимий замок.

— Не бійся, боляче не буде, — Борода встав, по-батьківськи поплескав по плечу Олега й заглянув у зіяючу біля самісіньких ніг пащу колодязя. Дно було занурене в темряву, і тільки біля самісінької стіни горіли два жовті вогники-очі. — Я віддав би тебе драконові, але він тимчасово поститься.

Борода засміявся, ребра його затремтіли, дрібно затряслася борода, начебто приклеєна до нижньої щелепи.

Із глибини колодязя почувся шумний подих.

— Зголоднів, — пояснив Борода.

Перевертні в акуратних сірих костюмчиках зайняли позиції навколо люка, наставивши на його «жерло» вістря довгих списів.

— Ненажерливий, гад, — поскаржився Борода. — Мало йому худобини, любить людським м’ясцем побалуватися.

Олег здригнувся.

— Ти не переживай, — утішив Борода. — Ковтає він швидко.

Земля під ногами затремтіла, гігантська тварина заворушилася в темряві, з глибини потягнуло чимось невимовно огидним.

— Треба було вдома сидіти, а не до нас прагнути, — повчально помітив Борода.

Олег почекав, поки черговий порив вітру очистить повітря, перевів подих і тільки після цього сказав:

— Я не до вас летів. До інопланетян.

Борода зареготав так, що нижня щелепа в нього відпала, і перевертням довелося шукати її в траві.