Розділ «Притулок»

— А ти лаєшся, як… биндюжник! — Ольга закопилила губи й пішла подалі від свого рятівника.

На іншій стороні дороги росли точно такі ж дерева, як і скрізь, зате в просвіті між березами виднівся білий кінь, який безтурботно щипав травичку. Білий кінь між білими стовбурами в засніженому лісі!

Ольга клацнула язиком, кінь підняв голову, подивився байдуже й знову потягнувся до трави.

— Кося! — Ольга рушила до коня, гарячково обнишпорюючи кишені в пошуках шматочка цукру.

Олег оббіг автомобіль:

— Я тобі дам «косю»! Повернися!

Ольга прискорила крок, тоді він наздогнав її й схопив за руку:

— Повернися в машину!

Дівчина спробувала звільнити руку, але Олег не відпускав. У перетягуванні сила явно була на його стороні, і не минути б повернення до автомобіля, якби не…

Здавлений вигук Ольги змусив Олега оглянутися… На місці, де щойно стояла машина, тепер стелилася гладка сіра рівнина, укрита мерехтливою мережею складного візерунка. Ольга задихалася, бо повітря було наповнене огидним запахом паленої гуми. Подекуди над рівниною курілися димки.

Від подиву Олег випустив руку дівчини й теж зайшовся кашлем. Він кашляв довго й надсадно, змахуючи сльози з очей і здивовано оглядаючись по сторонах.

— Он мій зореліт стоїть, — нарешті прохрипів він крізь кашель.

Ольга закрила рота й носа краєчком пледа й подивилася в ту сторону.

— Ти мене навмисне сюди завів! — зробила вона висновок. — Я йду!

Ольга рішуче подалася туди, звідки, на її думку, вони прийшли, але серпанок, який опинився на шляху, раптом хижо зігнувся в її сторону. Ольга завагалася.

— У мене на кораблі два повні комплекти скафандрів, — видавив із себе Олег.

Дівчина крізь плед показала серпанку язика й повернула до зорельота.

Новісінький космічний корабель сяяв оболонкою. На його боках відбивалися візерунки мерехтливих вогнів, від чого корабель дуже нагадував новорічну ялинку. Тільки кабіна підйомника між опорами біліла матовою поверхнею.

— Коли ж я його спустив? — дивувався Олег. — Не пам’ятаю.

Біля підйомника Ольга зупинилася.