Розділ «Притулок»

— Тягни свої скафандри сюди! — безапеляційним тоном зажадала вона.

Олег прищулив сльозаві очі:

— Боїшся?

Ольга нічого не відповіла, відвернулася навіть, але краєчком ока бачила, як він поліз у кабіну.

Пройшло хвилин десять, Олег не повертався. Робити було нічого, і дівчина підняла голову й стала стежити, як спалахують і гаснуть відображення на дзеркальних боках корабля. Незабаром в очах у неї зарябіло, бо точнісінько так мигав і візерунок під ногами. Світлі ниточки, здавалося, стали ще яскравішими, можливо, тому, що над рівниною згустилися хмари.

Олег не повертався. Ольга відчула, що в неї починає крутитися голова, а у вухах застукали малесенькі молоточки. Корабель нависав нерухомою громадою, закриваючи півнеба, і мовчав.

День і вечір

— Я хотів поборотися зі скаженим ведмедем.

— Навіщо?

(Кінофільм «Попелюшка», сценарій Є. Шварца)

Кудись умить зник серпанок, і Ользі це здалося поганою ознакою. Стало дуже страшно сидіти одній серед танцюючих вогників і прислухатися до тиші. Вона подумала, що Олег ніколи вже не повернеться, і заплакала.

Раптом пролунав скрегіт: це з люка, який раптом відкрився, вивалилася кабіна підйомника, пролетіла кілька метрів униз і загальмувала на площадці між опорами. Усередині нікого не було.

Ольга потикала пальцем кабіну підйомника. Нічого не відбулося. Тоді вона зайшла всередину й міцно замружила очі. Кабіна плавно рушила, і через кілька секунд ядучий запах зник.

Ольга відкрила очі й побачила себе посередині невеликого овального приміщення, у якому, крім світильника й декількох написів, нічого не було. Написи говорили: «Перевір… Переконайся… Не виходь…»

Ольга не збиралася виходити, вона входила, тому довго не читала, а відразу пішла до дверей, над якими світилися зелені букви «ВХІД». Двері безшумно відповзли вбік, і дівчина опинилася в тісному коридорі, уздовж стін якого в нішах розташувалися скафандри. Олег сказав правду: у нього на кораблі й справді були скафандри всіх сортів.

Але де ж сам хазяїн?

Ольга пройшлася вздовж ряду й зупинилася перед нішею, у якій сиротливо темнів шолом. А скафандр?

Ольга простягла руку до шолома, і… він зник разом з коридором.

Жалібний крик, схожий на писк сліпого кошеняти, змусив дівчину опустити очі.

Хтось установив на дорозі «самостріл», натягнув тонкий дріт, щоб на голову необережного обрушувався важкий кийок. Ольга не без зусиль зрушила її й витягла великого (з долоню) павука, покритого білою шерстю, надзвичайно довголапого й блакитноокого. Блакитноокий павук — це зовсім дивне видовище! Втім, може, він і не був павуком…