Розділ «Вдова узурпатора»

Клюс, який, здавалося, дрімав, негайно виставив голову з-під руки Афараса:

— Я ж сказав тобі, що не вмру, ти що, мені не віриш?

— Вірю, приятелю, вірю, — поспішно відповів Афарас.

Машину відчутно труснуло (у всіх нас одночасно клацнули зуби), після чого вона з’їхала на узбіччя й зупинилася. Гримнули дверцята. Афарас підійшов до борта, щоб гукнути Плейте, і раптом відсахнувся назад.

— Що?! — боюся, мій голос затремтів.

— Ні-чо-го, — вимовив він роздільно. — Здалося.

— Йому здалося, що он там стоїть Сплячий, — Клюс вивернувся з рук янвайця, підскочив до борта й крикнув у темряву: — Я ж сказав тобі!..

Ми рвонулися до Клюса одночасно й ледь не зіштовхнулися лобами. Противний хлопчисько присів, моя права рука схопила повітря, а ліва потрапила в долоню Афараса.

— А ще принцеса, — пробурчав Клюс знизу.

Мене обдало жаром, я висмикнула руку й схопила брата за комір куртки. Тверда тканина здалася мені оксамитовою, але я відразу забула про це, бо за бортом машини виразно промайнула біла сорочка й зникла за стовбуром дерева.

— Відійдіть…

— Що?

— Відійдіть углиб! — Афарас майже кричав. — Стоп! Дайте мені ваш пістолет, Есто.

Я слухняно простягнула йому пістолет, але не рушила з місця. Клюс випрямився.

— Я з тобою, приятелю!

— Що у вас тут за базар? — пролунав незадоволений голос Плейте. — На весь ліс репетуєте.

Плейте перемахнув через борт і ледь не напоровся на дуло пістолета.

— Ти знову за своє?! — гаркнув він на Афараса. — Забери пушку! Краще мені йди допоможи. Здається, підшипник полетів.

Ми із Клюсом залишилися одні. Віконце кабіни, як і раніше, кидало слабкі відсвіти в кузов, і від цього морок зовні здавався ще лиховіснішим. Клюс присів на лаву, зіщулився й солодко позіхнув.

— Давай спати, однак сьогодні вже не поїдемо!