Розділ «Бабай»

Певно, час поговорити з хлопцем відверто. От тільки з чого почати? І звідки він, власне, взяв, що Назар може мати до цього якесь відношення?

Але, з іншого боку, невже йому просто здалося, що той теж щось відчуває?

«Найкраще, щоб воно так і було», — подумав Левшиць і, приймаючи остаточне рішення, узяв нову пляшку пива. Тільки не варто відкладати цю справу на потім: треба поговорити сьогодні.

Минулої ночі, коли Валерія міцно спала, а Назар був у лікарні, він, проходячи по коридору до вбиральні повз дитячу… Коротше, йому здалося, що там хтось є. Це відчуття було викликане звуком чи рухом у темряві. Але…

Але.

Невже його починає лякати ця кімната? Точніше, те, що в ній може бути.

(«Може, навіть — жити?»)

А якщо ні, то чому ж він так і не спромігся зазирнути в неї на зворотному шляху? Про всяк випадок — перевірити, що там сидить у темряві.

Однак, чи в тому річ, що не спромігся? Якби він дійсно був схильний вірити у різну чортівню, то не просто б заглянув, а влаштував би локальний армагедон — адже там спить його восьмирічний син, чорт забирай! Якби справді вірив у можливість якого-небудь полтергейсту… чи чогось такого. Якби припускав хоч найменшу ймовірність…

Він перемкнув канал дистанційним пультом і відкоркував наступну пляшку пива. На екрані виник якийсь чолов’яга, який докладно розмірковував про податкову політику держави. Левшиць зробив великий ковток, вимкнув «ящик» і попрямував до кімнати сина.

Моток товстих капронових ниток Назар знайшов серед своїх іграшок. Якоїсь миті він навіть почав сумніватися, чи вдасться йому знайти їх узагалі. Котушка з нитками — саме такими, які були йому необхідні, — залишилася від розкладного повітряного змія, якого вони з батьком купили спеціально перед поїздкою на пікнік за місто минулого літа. Правда, того пам’ятного дня змій злетів лише один раз і, як виявилося, його перший політ був і останнім. Коли строкатий ромб піднявся над землею метрів на тридцять, вітер раптовим поривом відніс його до великого дерева, де той заплутався в розкидистому вітті, тріпочучи довгими рожевими стрічками. Всі зусилля визволити змія ні до чого не призвели. І тепер від нього залишилися лише спогади та цей моток із чорними міцними нитками.

Спогади про той останній політ змія навіяли на Назара легкий смуток, немов подих вітерцю у сонячний день ледь-ледь торкнувся до щоки, — все-таки це було класно, нехай недовго, і нехай лише один раз, усе одно — класно!

Валерія хазяйнувала на кухні; час від часу долинав дзенькіт посуду, шкварчання пательні, апетитні запахи ставали все звабнішими. І Назар подумав, що йому варто поквапитися, якщо він збирається закінчити справу до вечора. Коли вони повернулися з лікарні, Валерія відразу ж примусила його лягти до ліжка і тепер навряд чи зрадіє, якщо застане його за повзанням по підлозі. Але більше за все Назар боявся, щоб мама чи тато не запідозрили чогось поганого, адже хворий хлопчик, котрий обмотує нитками ніжки свого ліжка, це ж дивно, правда?

Навіть занадто дивно.

Охоронний прилад, якого Назар охрестив «Сторожем», був задуманий ще по дорозі додому з лікарні, поки вони з Валерією їхали на таксі. Крім ниток був потрібен шмат мідного дроту і маленький дзвіночок, який використовують на рибалці, — і те, й інше він мав.

Спочатку Назар протягнув капронову нитку по периметру ліжка, обмотуючи кожну ніжку по кілька разів. Вільною залишилася тільки одна сторона — у головах, де йому самому ледве вдалося протиснутися. Потім відмотав і розрізав додаткові нитки на відрізки, котрі натягнув упоперек, прив’язуючи їх до утвореного периметра. Таким чином увесь простір під ліжком розділився на вузькі ділянки. Коливання будь-якого відрізка викликало рух усього іншого. Найважче вдавався саме цей пункт: потрібно було поступово просуватися назад, лежачи на животі, щоб натягнути нитки від спинки ліжка майже до самого узголів’я.

Десь на половині цього важкого шляху Назарові раптом подумалося: а що як раптом монстр з’явиться прямо зараз і схопить його за горло величезними пазуристими лапами… А потім батьки знайдуть під ліжком труп, заплутаний у капронових нитках від повітряного змія, якого вони із татом запускали минулого літа і якому вже ніколи не злетіти…

Назар зібрав усю свою мужність, щоб викинути подібні думки з голови і продовжити справу. Насамперед, треба було переконатися, чи все він передбачив. Нитка виглядала досить міцною, щоб не побоюватися випадково порвати її самому. Але чи не надто багато простору залишали поперечні нитки? Чи не вдасться чудовиську без перешкод витягнути лапу, не зачепивши «Сторожа», а потім затиснути язичок дзвіночка, безгучно порвати нитки і вибратися назовні непоміченим?

І чи був бука настільки… розумним — адже так?

Усе-таки Назар, як і раніше, не міг збагнути, як монстр примудряється з’являтися під його ліжком. Тому, незважаючи на свої вісім років, не збирався надто покладатися на такий примітивний пристрій, яким був «Сторож». Хто знає, на що було здатне чудовисько. Від цього залежала не якась там оцінка за чверть, а дещо важливіше — його життя.