Розділ «Бабай»

— Заразні діти завжди створюють проблеми, — білобриса закинула довгу кишку, що сочилася слизом, собі на плече, як кінець шарфа. — Заразні виродки!..

І кинулася на нього…

Коли Назар прокинувся вдруге — і цього разу вже по-справжньому — стрілки справно показали чверть на восьму. Як і в його сні, котрий швидко вивітрювався з голови, світильники горіли у всьому ізоляторі. Втім, хлопчик одразу згадав, що залишив їх увімкненими навмисно.

Сходив у туалет, загасив світильники і випив мінеральної води, яку вчора принесла Валерія, прямо з горлечка. Він вирішив більше не лягати до ліжка, а дочекатися, коли прийдуть брати мазок для аналізу. Горло боліло сильніше, ніж учора, але лихоманка минулася.

Незабаром він почув, як клацає дверний замок. До ізолятора зайшла лаборантка, жінка середніх років в окулярах. У руці вона тримала маленьку скляну пробірку з ватним тампоном, насадженим на тонку металеву паличку.

А слідом за лаборанткою з’явилася… білобриса. Виходить, вона залишалася чергувати на ніч. І під дверима тоді теж була вона, — Назар відчув, як у ньому закипає злість. Але вирішив поки що ніяк цього не виказувати.

Щось у ньому змінилося цієї ночі.

Лаборантка і медсестра зайшли до його «кабінки» майже одночасно.

— Назар Левшиць? — запитала лаборантка. Назар кивнув, хоча питання пролунало досить безглуздо — адже в ізоляторі, крім нього, більше нікого не тримали.

— Спочатку засунь собі це, — наказала білобриса, простягнувши йому термометр. Назар мовчки підкорився. Однак градусник, немов навмисно, висковзнув із пальців і впав на ковдру.

— Давай, ворушися! — гаркнула білобриса. — В мене кінець зміни, і я не збираюся тут через тебе стирчати.

Їхні очі зустрілися, і Назар уловив у її погляді відверте глузування.

— До речі, куди ти заховав свої обгиджені штани?

Лаборантка тим часом старанно вдавала, ніби нічого не помічає.

Назар підняв із ковдри термометр… і коротким розмахом запустив у медсестру. Той, перевернувшись у повітрі, поцілив тонким кінцем їй у самісіньку середину лоба. Потім відскочив назад на ковдру, якимось дивом уцілівши.

Перші кілька секунд ніхто не зрозумів, що трапилося. Потім очі білобрисої стали круглими, як дві великі монети.

— За що? — ошелешено спитала вона і чомусь вирячилася на лаборантку, яка аж роззявила рота. — Що я зробила?!

— Господи… — видихнула та.

— Сама знаєш за що, — спокійно сказав Назар.

На лобі білобрисої проступила малюсінька червона ранка, яка швидко наповнювалася кров’ю.