Розділ «Бабай»

— Ах ти вилупку! — розлютовано гаркнула медсестра, але підскочила чомусь не до Назара, а до дверей ізолятора. — Я тобі ще покажу!

— Покажеш своєму венерологові! — зненацька для себе самого кинув їй навздогін Назар. Він, сказати по правді, не уявляв навіть, що таке чи хто такий «венеролог» — просто десь і колись чув цю фразу та механічно запам’ятав.

Однак послання набуло зовсім непередбаченої дієвої сили. Білобриса, вибігаючи з дверей, на мить завмерла — очевидно, не очікуючи на свою адресу чогось подібного від восьмирічного хлопчиська, — втратила координацію і з розгону налетіла плечем на косяк. Її розвернуло і буквально викинуло на майданчик біля сходів. Потім донісся звук падіння, що супроводжувався болісним зойком, — він здався Назарові милішим від усіх хітів його улюбленої рок-групи, назву якої хлопчик постійно забував. Із солодким почуттям помсти він слухав, як білобриса шкутильгає до дитячого відділення, стримуючи глухі ридання.

Назар нарешті звернув увагу на лаборантку, яка у повній нерішучості дивилася на нього і нервово стискала пробірку з ватним тампоном.

— Ви прийшли брати аналіз? — він узяв ініціативу в свої руки.

— Сподіваюся, ти мене не вкусиш? — жіночка спробувала відповісти жартівливо-невимушеним тоном, але так розхвилювалася, що її голос ледве нагадував людську мову.

— Усе нормально, — сказав Назар, страшенно шкодуючи, що хвилину тому поблизу не було старого ліфтера в ролі глядача.

У лаборантки сильно трусилися руки, ніби вона справді побоювалася, що він може її вкусити. Вона нарешті взяла мазок та поспіхом і з помітним полегшенням на обличчі залишила ізолятор. Навіть забула замкнути двері на ключ.

Назар зібрався було скористатися ситуацією, щоб визирнути назовні, поки ніхто ще не помітив помилки лаборантки, і попрямував до виходу.

Але намір так і не вдалося втілити. Тому що на порозі з’явився лікар із темно-рудою широкою бородою і стетоскопом на шиї.

— Так-та-ак… — протягнув він, із суворою цікавістю розглядаючи Назара.

Частина II

Напоготові

Цікаво, скільки з нас дожило б до цього дня, якби діти були насправді настільки слабкими і безпомічними, як звикли думати ми — дорослі? Ми їх недооцінюємо.

Н. Левшиць. Дитинство, квиток до таємничої держави

Розділ І

Кір

Назар тинявся по ізолятору з дурнуватою посмішкою, з якою нічого не міг вдіяти. Очікував приходу матері і завмирав щоразу, коли зі сходів долинали звуки кроків. Валерія трохи запізнювалася, але його це не хвилювало. Тепер такі дрібниці значення не мали.

Усе обійшлося несподівано легко і значно краще, ніж він сподівався. Можна сказати, ранкова витівка з термометром зійшла йому з рук. Утім, Назар не надто переймався — білобриса дістала по заслузі і, схоже, він був не єдиним, хто так уважав.

А невдовзі після обіду, коли були готові результати аналізу, з’ясувалося, що у нього кір. З обличчя лікарки, яка повідомила цю новину, Назар одразу зрозумів, що кір — це далеко не так жахливо, як дифтерія. Потім вона додала, що вже подзвонила Валерії, і мама незабаром приїде його забрати, тому що інфекційне дитяче відділення зараз переповнене.