Розділ «Бабай»

І… йому справді стало соромно. Хоча річ була не в тому, що він їй повірив чи злякався цих вигадок. У нього раптом виникло відчуття, що він учинив якось погано.

Жартівливий Перевертень завжди тримає напоготові кілька випробуваних трюків.

— Добре, давай подивимося, — білобриса нависла над ним, простягаючи руку по термометр. Назар, не підводячи очей, віддав їй градусник.

— Ну?.. — вона довго розглядала шкалу. — Тридцять сім і… три. Хлопчику, ти хворий, — білобриса так і не спромоглася запитати, як його звати, хоча, можливо, знала це з лікарняної картки, але все одно жодного разу не назвала його на ім’я. — Ти дуже, дуже хворий. Так і запишемо.

Він зовсім не відчував, що після того, як йому збили температуру, вона знову почала підніматися. Втім, напевно, заразній дитині зовсім не обов’язково знати, яка в неї температура насправді.

Більше жоден із них не зронив ні слова. Білобриса вийшла з палати, зачинивши двері на замок, — ключ провертався надзвичайно повільно, ніби вона смакувала насолоду від цього.

Назар очікував, що, залишившись на самоті, відчує полегшення. Але навпаки — здавалося, ніби давно переповнена дамба — ще з минулої ночі — дає тріщину. Греблю підмило, підпірки звалило…

І він зарився обличчям у подушку.

— Ого! Так, тут є де набрати висоту, — сміючись, Левшиць підкинув щасливого Назара ледве не під саму стелю; ізолятор наповнився захопленим вереском маленького індіанця. — Справи явно йдуть на покращення, — прокоментував Михайло.

— Ми не надовго, — з ходу попередила Валерія.

Менше ніж хвилину до цього Назар дивився у велике заґратоване вікно ізолятора, за яким поступово сутеніло, без апетиту длубав виделкою гречану кашу з овочевою заправкою, яку санітарка принесла на вечерю, і намагався уявити, що зараз відбувається вдома. Чим реальніше йому вдавалося уявити, тим журніше ставало у величезному похмурому ізоляторі із сімома порожніми ліжками.

Але тут трапилася приємна несподіванка — у супроводі чергової лікарки зайшли батьки.

— Здається, незабаром ми зможемо забрати його додому? — Левшиць опустив Назара на підлогу і повернувся до лікарки: — Що говорить педіатрія?

— Думаю, ви занадто квапитеся, — прямо відповіла та. — Швидше за все, встигли проявитися тільки перші симптоми.

— Виходить, це ягідки… — спохмурнів Левшиць.

— Тільки б не дифтерія, — ледь чутно вставила Валерія.

— Завтра вранці візьмемо мазок із горла, — сказала лікар. — І тоді будемо знати точно. Не варто…

— Лізти поперед батька в пекло, — кивнула Валерія. — Я пам’ятаю.

Лікарка нахилилася до Назара:

— Ну, як ти в нас улаштувався?